Оточення не так страшно коли на обід 2 котлети | Історичний документ

У перших числах листопада 1943 року ми впритул підійшли до великого хутора Верхній Рогачок, включений німцями в Нікопольський плацдарм. Всі ми знали, що бійка буде важка. На цей раз попереду був не просто місто Нікополь, а багаті родовища нікелю і марганцю. Зрозуміло, що фашисти будуть за них чіплятися до останньої можливості.

Бої почалися 4 та 5 листопада. Ворог поєднав траншеями кожен будинок, обладнав кожен підвал, перетворивши їх н вогневі точки. Були тут і протитанкові оборонні райони. Однак і ми вже навчилися зламувати «непереборну» оборону ворога.

Два дні наші артилеристи «обробляли» ворожі лінії, і після стрімкого удару піхоти південно-східна частина хутора була звільнена. Увечері 5 листопада отримали наказ посилити пильність: очікувалася велика вилазка супротивника, на цей раз вночі. Очей не змикали до світанку. Тихо. Настав передсвятковий ранок 6 листопада. У всіх підрозділах намагалися зустріти 26-ту річницю Жовтня.

Обстріл наших позицій почався зі сходом сонця. Після артпідготовки на нас кинулися танки. Але ми зустріли гідно. До 10 години ранку стало ясно, що німці замишляють оточення нашої дивізії двома ударами від Нижнього Рогачка та Миколаївки. Оцінивши обстановку, ми з Ковалем прийняли рішення евакуювати поранених штабні документи та тилові служби.

Зведена група поранених і кілька навантажених возів під командуванням старшого лейтенанта Єлізарова благополучно піднялися по коридору, який фашистам ще не вдалося перекрити. А ми продовжували відбивати люті атаки ворога.

Воїни 8-ї батареї за кілька годин підбили два танки, знищили бронетранспортер з піхотою. Жорстоко б’ються і піхотинці батальйону капітана Унитихина. Незабаром довелося зайняти кругову оборону. Артилерія наша била прямою наводкою.

Майстерно разили «тигрів» у цій складній обстановці розрахунки старших сержантів Чуйко і Юдіна. Перед їх позиціями запалали ще два танки. На південно-східній околиці хутора відважно борються артилеристи дивізіону під командуванням майора Бородіна і піхотинці 11-го гвардійського стрілецького полку, якими командує заступник командира дивізії полковник Захаров.

І все ж сили явно нерівні. До Верхнього Рогачка наші полки пройшли з боями понад 500 кілометрів і помітно порідшали. У другій половині дня 6 листопада 1943 року німці замкнули кільце оточення дивізії. Але ту ж Левітан оголосив про звільнення Києва. Незважаючи на критичну ситуацію, ми раділи.

Бої в оточенні тривають. КП дивізіону розташований у хаті. Кулі б’ють по вікнах. Розбита рація. Прошу комполку Писанко змінити ВПП. У відповідь чую: «Тримайся!» — «Триматися». Розвідники, кухарі, телефоністи теж відстрілюються. Зв’язок з командиром дивізіону і батареями нестійка, але зв’язківці Пыжев, Савін та інші дивом все ж відновлюють її. Втратити керування в такій обстановці — найнебезпечніше.

У ніч на 7 листопада частини дивізії прорвалися з оточення без втрат і до ранку зайняли рубіж оборони, який проходив по населених пунктах Павлівка — Українка і далі на північний захід. У 7-10 кілометрів від Верхнього Рогачка — Нікопольський плацдарм.

У воїнів був радісний настрій. Головні причинны: свято Великого Жовтня і вихід з оточення, зустріч з мехкорпусом, який мав наказ командувача 4-м Українським фронтом генерала Ф. В. Толбухіна допомогти нам вибратися з мішка.

Ми обійшлися своїми силами, але товариська взаємодопомога викликала почуття глибокої вдячності до тих, хто йшов до нас на допомогу. Тим же вранці, 7 листопада, зграями налетіли німецькі літаки і почали жорстоку бомбардування покинутого нами району.

Коли ми вже закінчили устаткування вогневих позицій, старшина Цуканов і кухар Шитиков доставили довгоочікуваний сніданок. Яке було наше здивування, коли в меню виявилися котлети! Та не по одній, а по дві. Плюс по 100 грамів «наркомівських». Всі губилися в здогадах — звідки делікатес?

А діло було так. Кухарі Шитіков і Епиханов приготували їх до святкового обіду у Верхній Рогачці. Але коли стало ясно, що святковий обід у Рогачці не відбудеться, а отриманий наказ про вихід з оточення, вони дбайливо їх завантажили разом з іншими продуктами. Так був їх стараннями приготовлений святковий сніданок у Павлівці. Брати по зброї сердечно дякували їх за виявлену винахідливість і кмітливість.

Оточення не так страшно коли на обід 2 котлети | Історичний документ

Гвардійці продовжували вдосконалювати свою оборону в очікуванні контратак. Але їх так і не було. Ймовірно, активні дії наших військ на флангах скували німецькі війська від активних дій на нашій ділянці.

В цей час невелика група молодих хлопців років 18-19, дивом уникнула угону до Німеччини, прибула па поповнення з визволених районів України. Ні окупація з поліцейським режимом, ні шалена геббельсівська пропаганда не зломили у них любові до Батьківщини. Надівши червоноармійську форму, отримавши зброю, вони були готові до подвигів, до смертельній сутичці з ворогом.

Третій гвардійський стрілецький полк при підтримці третього артдивізіону та інших засобів посилення продовжував бої на Нікопольському плацдармі. Вони прийняв виснажливий і затяжний характер. Зрештою дивізія втратила свої бойові якості і вже не могла вести ні оборонні, ні тим більше наступальні операції.

Як кажуть, всі засоби були вичерпані. І в ніч на 3 грудня 1943 року надійшов наказ здати свої бойові порядки інших частин і бути готовими зробити марш на переформування і відпочинок в районний центр Веселе Запорізької області.

Не стану кривити душею, нас ця звістка обрадувала. Люди буквально валилися з ніг. Так і залишилося їх дуже мало. Сусіди чудово попрацювали, прикриваючи наш відхід. Але і в ту ніч не обійшлося без втрат Ворожа куля обірвала життя капітана Прохорова, заступника командира нашого дивізіону.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: