Дата його народження, на жаль, невідома. Але піднесення князя Олексія Микитовича Трубецького пов’язано з царюванням Олексія Михайловича. Трубецькі — прізвище на Русі відома. Це — рід литовських руських князів XIV—XX століть Гедиміновичів. На Русі вони з’явилися наприкінці XIV століття і були служивими князями, опричниками, боярами і воєводами.
У 1646 році на кордонах Росії було дуже неспокійно. Український і білоруський народи боролися з польською шляхтою за самостійність. Росія допомагала їм, як могла, не тільки зброєю, але і військами. Але під загрозою набігів з боку Криму знаходилася південна межа Росії. До «кримської Україні» стягнули російське військо. Туди вирушили кращі російські воєводи, серед яких був і Олексій Микитович Трубецькой. У 1642 році він отримав чин «великого воєводи», тобто командував усіма військами, зосередженими на південному кордоні.
Дипломатична діяльність
В 1647 році почалася активна дипломатична діяльність князя Олексія Трубецького. Шведські, англійські, перські, польські посли і військові генерали, ведучи переговори про перемир’я, зверталися до нього, як до генералісимусу.
У ньому бачили не лише непересічну особистість, неабиякого полководця, але і відмінного дипломата, політика. Може бути, так і повинно бути, адже війна — це продовження політики іншими засобами, не мирними, а з допомогою збройної сили. Полководець просто зобов’язаний бути політиком, хоча не кожен політик повинен і може бути полководцем! Звання «великий воєвода», яке носив Трубецькой, ні на якій мові не переводилося інакше, як «генералісимус». Так до Олексієві Микитовичу і зверталися всі іноземці.
Війна з Річчю Посполитою
До початку цієї війни Трубецкой командував однією з трьох військових угруповань російської армії — південної. Північної командував В. П. Шереметєв, а центральної — Я. К. Черкаський. Головні сили царського війська обложили зайнятий поляками Смоленськ 5 липня 1654 року, розраховуючи дати тут полякам генеральну битву. Але польський король і гетьман Януш Радзивілл відвів свої війська в Оршу, збираючи сили для деблокування Смоленська, де трималася невелика, але сильна група польських військ.
Сюди, під Оршу, негайно рушила військова угруповання князя Черкаського. Тоді гетьман Радзивілл позадкував ще далі — до Кописі, фортеці на Дніпрі. Але загроза зовнішньої допомоги замкненою в Смоленську польської угруповання ще залишалася.
Тоді рішучими діями князь Трубецькой взяв і Копись, та іншу зайняту поляками фортеця — Шклов, відігнавши війська Радзивілла, і повністю зняв загрозу деблокування Смоленська. Незабаром і сам Смоленськ був узятий російськими військами. З 10 вересня 1654 року він більше не виходив зі складу Російської держави. У ході військової кампанії 1654 року російські війська звільнили західноруські землі аж до Дніпра, в 1655 році — всю Білорусію і в 1656 році Польща пішла на укладення миру.
Війна зі Швецією
Тепер, розв’язавши руки з проблемою захоплених поляками було руських земель, Росія 17 травня 1656 року оголосила війну Швеції. Цар сам з групою військ рушив до Ризі. Звільнити її з ходу не вдалося. Але зате дії північної угруповання російської армії, яку тепер очолив Трубецькой, були успішні.
Після перемоги під Юрьевом північна угруповання російських військ рушила далі. Незабаром нею були захоплені Марієнбург і Нейгаузен, а в червні 1656 року —Колелу (Кексгольм) і Нотебург. Тільки в листопаді князь Трубецькой зупинився в Полоцьку, оскільки війна зі Швецією закінчувалася перемогою Росії, і центр військових дій тепер переносився на Україну і в Білорусії.
Війна проти кримських ханів
Після смерті Хмельницького Б. новий гетьман Іван Виговський зрадив Росію і став васалом польського короля. Гетьман Виговський навіть домовився з кримським ханом про спільний напад на Росію. І незабаром російські війська під Києвом зустріла майже стотисячна армія кримського хана і українських козаків.
Майже весь день під Києвом йшла запекла рубка, кончившаяся тим, що воєвода Шереметєв вщент розбила об’єднане військо кримчан і українців гетьмана, захопив сорок прапорів і погнав противника, майже не зустрічаючи опору.
Трубецькой, теж прибув сюди після битви, негайно почав переговори з Виговським. «Що ж ти, гетьман, проти своїх братів слов’ян разом з басурманом виступаєш, — говорив князь. — Нам з тобою треба разом бути, а не стінка на стінку ходити. Ну, що, гетьман, по руках чи що?»
Гетьман відповіді не давав і тягнув час в надії, що прийде військова допомогу від Польщі. «Ну, дивись, гетьман, — пообіцяв Трубецькой, — твоя воля, струму ми з тобою чикаться не будемо, коли ти рило в іншу сторону повернеш».
Пообіцяв і слово стримав його війська негайно обложили Конотоп. Взяти його не вдалося, оскільки гетьман кинув на допомогу всі свої сили. Тоді Трубецкой зняв облогу, щоб даремно не губити солдатські душі, і став разом з Шереметевым розробляти план широкомасштабного рішучого наступу на гетьмана Виговського.
Незабаром російські війська знову вирушили на гетьмана і стали одну за іншою брати українські фортеці. «Ах ти, — журився гетьман, загинаючи пальці на руці, — дивись, скільки вже взяли… Гоголєв… Триполь… Борозянка… Быльцов… Пора тікати, хлопці». Гетьман добіг аж до Польщі, кинувши дружину і сина, взятих заручниками і відправлених до Москви.
Новим Українським гетьманом став Юрій Хмельницький — він приніс присягу на вірність Російській державі в присутності всіх видних російських воєвод.
Але цей гетьман виявився не краще Виговського — незабаром він зрадив присязі і здався в полон туркам. Спокусило його обіцянку султана зробити його гетьманом всієї Правобережної України, яка повинна увійти до складу Османської імперії.
Зраділий такий «перспективою» Юрій Хмельницький незабаром прийняв звання князя Малоросії і разом з яничарами став готуватися до походу проти Росії. У братовбивчій війні за милості Ю. Хмельницького пройшов весь 1661 рік.
Військова допомогу турків і кримського хана не принесли слави втікача гетьману, перетворився на туретчине у «князя». Його постійно переслідували військові невдачі, оскільки як полководець він і в підметки не годився Олексієві Микитовичу Трубецькому.
Зрештою Юрій Хмельницький повинився перед російським царем за свою зраду і попросив вибачення. Решту свого життя він провів у монастирі, замолюючи гріх зради.
Останні роки життя
Зате Трубецкой тріумфував. 23 лютого 1660 року в Золотій палаті вшановували його, справедливо вважаючи заслугою князя повернення України «під руку російського царя». Олексій Микитович отримав вищі царські милості за службу і титул «Державца Трубчевського», оскільки цар подарував йому ні багато, ні мало як місто Трубчевськ.
Помер «великий воєвода» Олексій Микитович Трубецькой в 1680 році.