У той час, коли Москва салютувала військам, що звільнили міста Апостолове та Нікополь, артилеристи 3-го дивізіону та інших батарей 23-го гвардійського артполку вже вели запеклі бої з танками і піхотою противника.
Високу майстерність, мужність і відвагу проявили гвардійці 7-ї батареї під командуванням старшого лейтенанта Шведа. В районі селища Жовтневої батарейці дві доби відбивали атаки німецьких танків, перед якими було поставлено завдання повернути місто Апостолове. Коли Швед з НП став підраховувати повільно виповзають з улоговини німецькі танки, їх виявилося вісімнадцять. Потім він скаже:
— Лютневим днем мені стало жарко. Я зняв шинель і подав команду: «Батарея, до бою!». Більшість батарейцев — народ обстріляний і «обкатаний» танками, але все-таки попередив: «Хлопці, будьте обережніше, не губіться і не гарячкуйте! Стріляти по моїй команді. Прицільно. Приготувати протитанкові гранати».
Відстань між танками і гарматними розрахунками скоротилося до 700 метрів, потім ще менше. Батарея по команді Шведа відкрила залповий вогонь.
Коли дим від розривів снарядів розвіявся, стало видно, як запалали два танки. Щоб уникнути удару по старим вогневих позиціях, два знаряддя змінили їх і почали бити по танках прямою наводкою.
З командиром батареї мені вдалося встановити зв’язок по радіо. Швед докладно доповів обстановку. Викликало занепокоєння, що батарея виявилася єдиною в селищі. При відкритих флангах, з малою кількістю снарядів і без пального!
— Тримайся, Адам! Допомога батареї буде!
— Добре! Спробую скористатися необізнаністю супротивника про наших силах. Це помітно по його поведінці. Будемо лупити танки з ближніх дистанцій!
Два дні тривав бій з броньованими машинами, і батарейці вийшли переможцями. Вони знищили сім танків, один з них — типу «тигр».
— Хто в батареї особливо відзначився? — із цим запитанням до старшого лейтенанта Шведу звернувся командувач артилерією дивізії полковник Плешаков.
— Важко виділити. Билися всі батарейці стійко, вміло.
— Так-таки й нікого? — продовжував допитуватися полковник.
— Я б назвав гарматні розрахунки двох Алексєєв. Олексія Шевцова та Олексія Мусіна.
— Уявляйте до нагороди всіх.
Люди дві доби були майже без сну і гарячої їжі. Нерви на межі. Смерть поруч. Але без стогонів і зайвих розмов вони перетягують знаряддя на нові вогневі позиції, риють по коліно в багнюці укриття.
Яка ж сила сидить у людині? Коли він захищає свою землю — безмежна. Це ми давно зрозуміли. Шкода тільки, що бувало зловживали цією безмежною витривалістю. А в мирний час чи не штучно створюємо труднощі, щоб потім їх героїчно долати.