Про намічений на 27 липня настанні не могло бути й мови через ускладнення обстановки. Нам було наказано як слід окопатися і перейти до оборони, але противник, мабуть, вже скінчився, двадцять восьмого липня в три години ночі гітлерівці почали поспішно відходити.
Переслідуючи їх, наш корпус просувався у напрямку Брянська. Тим часом частини 42-го корпусу під командуванням генерала К. С. Калганова очистили від ворога місто Вельск.
Брянськ був звільнений силами нашої і 17-ї дивізій. Ми обійшли його з північно-заходу, а сусід з півдня. Обкладений з двох сторін противник, несучи великі втрати, залишив місто.
Після звільнення Брянська перед дивізією постало завдання форсувати річку Нурец і прорвати проміжний рубіж оборони гітлерівців. За свідченнями полонених оборону там тримали німецька 4-я танкова дивізія і 1079-й піхотний полк. Дивізія почала готуватися до виконання завдання. Однак ми отримали новий наказ. У ньому говорилося, що ми повинні передати свій ділянка 17-ї дивізії, після чого прорвати оборону противника на ділянці Миколаївсько — Доманово і продовжувати наступ у напрямку на Варляки. Виконуючи наказ, дивізія увійшла в зіткнення з частинами 35-ї піхотної дивізії ворога і відразу натрапила на наполегливий опір. Гітлерівці тут зміцнилися досить грунтовно. Перекинути їх з ходу не вдалося, тому дивізія окопалася і почала готуватися до вирішального удару.
Після грунтовної підготовки всі з’єднання корпусу одночасно форсували річку Нурец і прорвали лінію ворожих укріплень. Під нараставшими ударами гітлерівці були змушені відкочуватися все далі і далі.
Тепер увага армійського і корпусного командування направлено на ріку Нарев. Однак для того, щоб вийти до неї, треба подолати безліч опорних вузлів опору і проміжних оборонних рубежів ворога. Один з таких важливих опорних вузлів опорів розташований у смузі настання нашої дивізії — місто Острів-Мазовецк. З приводу цього міста з вищестоящих штабів вже отримана гора шифровок і радіограм. І майже у всіх йдеться, що Острів-Мазовецк повинен бути взятий з ходу і негайно.
Командування сорок восьмий армії недарма надавало великого значення цьому польському місту. Острів-Мазовецк — великий вузол різних комунікацій: до нього сходяться п’ять шосейних доріг, через нього проходять залізничні магістралі Остроленко — Малкіна — Груна.
Частини дивізії увірвались у Острів-Мазовецк зі сходу і зав’язали бої на його околицях. Фашистське командування надавало місту не менше значення, ніж наше, і тому завчасно зміцнило його. Буквально кожен будинок доводилося брати штурмом.
Дві доби тривали вуличні бої. Лише в ніч на двадцять восьме серпня гітлерівці, не витримавши натиску частин дивізії, поспіхом почали залишати місто.
До ранку 29 серпня Острів-Мазовецк був повністю очищений від ворога.
Переслідуючи, відступаючого противника, дивізія стрімко просувалася до н. Нарев. Позаду залишилося дванадцять кілометрів. І ось нова перешкода — проміжний рубіж оборони. Це вже на самих підступах до водної перешкоди.
Правда, ворог тут не зарився глибоко в землю, суцільних траншей немає, лише лінія окопів. Однак гітлерівці, вводячи в бій все нові і нові сили, зупинили наше просування.
Обговоривши нинішнє становище з командиром 194-ї стрілецької дивізії генерал-майором П. П. Опякиным (правий сусід) і командиром 17-ї дивізії полковником А. Ф. Гребневым (лівий сусід), ми ретельно розробили заходи взаємопідтримки. На це пішло день-два. Лише 31 серпня ми знову почали наступальні операції.
Ворог відкочувався назад, до Нареву, війська не давали йому спокою ні вдень, ні вночі. Наш натиск був настільки сильним, що німці не встигали закріплюватися на проміжних рубежах оборони.