Згадуючи початок війни, колишній політрук 3-ї комендатури Микола Фролович Чагаєв мені розповідав: «В суботу, 21 червня, в нашу комендатуру приїхали артисти. Концерт закінчився в 11 годин вечора. Тільки лягли спати, як прибіг до мене прикордонник і, задихаючись від хвилювання, сказав: «Товаришу політрук, війна…»
Я швидко одягнувся, взяв польову сумку і сказав дружині: «Війна… Ти залишайся тут. Зараз підійдуть наші регулярні частини, і я повернуся. Не переймайся. А якщо буде погано, відійдіть в ліс…»
Я взяв групу бійців, станковий кулемет і заліг в улоговині поблизу кордону. Стали наближатися гітлерівці. Ми відкрили по них вогонь. З їх боку летіли міни. Вже горіло село. Вздовж кордону пронеслися німецькі літаки.
Перший артилерійський снаряд розірвався неподалік від будівлі комендатури. З вікон сусідніх будинків посипалося скло. У наступила на мить тиші пролунали крики поранених. Але забушевавший над містом вогненний смерч тут же вимкнув їх.
З протилежного берега річки Сан артилерійські і мінометні гармати ворога, встановлені на Липовці, Винної горі, а також на набережній, вели інтенсивний вогонь.
Особливо сильного обстрілу піддалися вулиці Міцкевича, Словацького, Дворського. Снаряди рвалися у дворах, на дахах, шматували стіни, залітали у вікна. Загорілися будівлі штабів 99-ї стрілецької дивізії, 8-го стрілецького корпусу, 92-го прикордонного загону.
Посилено обстрілювалися також госпіталь, казарми, будинки начальницького складу, перехрестя вулиць, а також прикордонні селища і насамперед дороги з Перемишля в наш тил. Не щадили гітлерівці ні житлові будови, ні історичні пам’ятники…
Повні драматизму події довелося пережити всім, хто перебуває в ці години у місті. Від розривів снарядів, мін, кулеметних, автоматних черг ворога гинули жінки, діти, старики. Частина населення спробувала піти з Перемишля по дорозі на Львів, але потрапила під вогонь фашистських літаків».
А там, на кордоні, кипіли запеклі бої.