В особистому льотній книжці Муси Гарєєва 1 серпня 1943 року з’явилася позначка: «Не повернувся з бойового завдання».
«Не повернувся з бойового завдання…» Кожному льотчикові зрозуміло, який зловісний сенс криється в цих словах. А діло було так.
Вранці вісімка літаків йшла на штурм ворожих укріплень в районі Гараны, в Донбасі, мета була виявлена швидко і успішно атакована. Коли всі відбомбилися, взяли зворотний курс.
Муса затримався, фотографуючи розгромлені німецькі укріплення, в його машині, першої в дивізії було встановлено фотоапарат. Нехтуючи сильним зенітним вогнем противника, він перейшов у горизонтальний політ.
Товариш командир хвіст заходять два винищувачі, закінчуйте, — почув він у шлемофоні схвильований голос повітряного стрільця Саші Кір’янова.
— Нічого. Зараз скінчу.
Бачить Муса: зверху та знизу простяглися вогненні траси, і він почав кидати машину то вліво, то вправо.
Раптом по літаку пройшла кулеметна черга.
Муса озирнувся: приладова дошка розбита, на площинах з’явилося кілька пробоїн. І кулемета не чути. Як там Саша? На поклик командира стрілець не відповів. «Значить, поранений…»
Машина, здіймаючи хмару пилу і диму, проповз через траншеї і встала. Муса швидко відкинув ковпак і вискочив з кабіни. Перша думка: чи живий стрілок?
— Як ти там,Саша? — Живий, товаришу командир. А ви? — Все в порядку. Виходь швидше. З кабіни здалося вимазане кров’ю лице стрілка. Муса швидко піднявся на площину.
— Що з тобою, поранений? — Нічого, товаришу командир, трохи зачепило… Муса допоміг Саші вийти з кабіни і, відтягнув його від машини перев’язав рану.
— Де ми, у німців? — запитав стрілець.
— Ні, у своїх. Чому ти не стріляв?
— Заїло, товаришу командир, чорт би його побрал… Але я їх з ракетниці ще шуганув. А в цей час з різних сторін вже бігли свої.
— Живі?!
— Все в порядку. Допоможіть замаскувати літак, швидше, інакше німці схаменуться.