Мужність і відвага – Історичний документ

У вересні 1942 року бої за Новоросійськ беруть вкрай напружений характер. Німецько-фашистські загарбники прагнуть у що б то не стало зломити опір наших військ, обороняющих місто.

Жорстокі бомбові удари обрушуються на житлові будинки і цементні заводи. Посилюється вогонь артилерії і натиск піхоти супротивника. Але частини і підрозділи 77-ї стрілецької дивізії і морської піхоти борються з найбільшим завзяттям. Деякі вулиці і квартали, особливо в робочому селищі цемзавода «Пролетар», по кілька разів переходить з рук у руки.

Недалеко від заводу «Жовтень» знаходиться клуб цементників, весь пробитий снарядами, посічений осколками і кулями, обпалений війною. Навпроти була школа, якої зараз немає. Вона вщент зруйнована німцями. Серед обороняли її знаходився і Борис Федін, наш земляк, теж закінчив Вінницькі КУПС в Можге. Він розповідає:

— Як-то на нашій ділянці біля клубу цементників склалося дуже важке становище. Лівий фланг нашої роти став здавати. Ми з політруком стрілецької роти Миколою Воротинським швидко попрямували на лівий фланг. Він йшов кроків на п’ять попереду мене. Раптом розірвалась міна і осколком йому відірвало кілька пальців на руці. Він повернувся назад. Забинтовал руку і знову пішов слідом за мною. Знову вибухнула міна, і його цього разу важко поранило і руки, і ноги. Він крутився від болю і кричав: «Борис, пристрель мене!» Але я не міг цього зробити. Побіг вперед, організував відбиття атаки фашистів. Бій тривав близько двох годин. Доходило до рукопашної сутички. Коли небезпека прориву німців була ліквідована, я повернувся до Воротынскому. Прикриваючись вогнем своїх кулеметів, з допомогою бійців витягнув пораненого в безпечне місце. Він стікав кров’ю, дихав, воду в рот не брав, а лише запитував: «Фашистів вигнали?» — «Вигнали!» — відповів я. «Ну й добре», — тихо сказав Воротинські, схилив голову і затих.

І тільки до 8 вересня ціною великих втрат гітлерівцям вдалося закріпитися в місті. До цього часу противник повністю опанував міськими селищами Мефодіївський і Стандарт.

Головною ж своєї мети — захопити Новоросійськ і прорватися по узбережжю Чорного моря у бік Туапсе — німці не домоглися. Поступово їх просування в місті застопорилося, а потім, завдяки мужності та стійкості наших бійців, було зупинено зовсім.

Стрілецькі полки, знекровлені багатоденними боями з ворогом, організовано відійшли на східну околицю міста і зайняли оборону на рубежі: цементні заводи «Жовтень» і «Пролетар», Адамовича Балка, висота Цукрова Голова. Трохи позаду піхоти — бойовий порядок батарей нашого артилерійського полку. Гаубиці розташовувалися північно-західніше і південніше дачного селища Шесхарис, гармати ставилися уздовж Приморського шосе.

Складність для нас, артилеристів, полягала ще і в іншому. Вибрати гарну, що відповідає всім правилам стрільби в горах, вогневу позицію для гарматної батареї, у якій настильна траєкторія, справа дуже складна. Є хороша майданчик, але немає під’їзних шляхів. Або навпаки: під’їзні шляхи непогані — великий гребінь укриття і стріляти не можна. А де поставити знаряддя? Побували на п’ятому, шостому, сьомому кілометрах Приморського шосе. Знову повернулися на шостий. Тут і вирішили обладнати вогневі позиції, на невеликому схилі гірського відрога. Вогневі позиції копали важко. Кругом камінь, і руки в криваві мозолі.

Поки комісар розпоряджався, щоб прискорити вечерю і погодувати втомлених людей, заст. командира батареї Локтіонов встиг побудувати віяло, відзначився за виставленої вісі, довернул інші знаряддя до основного і доповів на спостережний пункт про готовність батареї до відкриття вогню.

Ніч майже мирна. Стрілянина з обох сторін стихла. Чутно тільки, як хропуть чимало натрудившиеся за день червоноармійці та зрідка протяжно виють шакали. Лише часті спалахи освітлювальних ракет в нічному небі нагадували про війну.

На світанку приїхала батарейна кухня. Це лейтенант Цогоєв в передбаченні жарких ранкових боїв віддав розпорядження старшині батареї нагодувати бійців сніданком до шести годин ранку.

Коли стали пити чай із спостережного пункту передали команду: «До бою!»

Розрахунки швидко зайняли місця біля гармат. Ще кілька хвилин і — пролунали гучні залпи. Батарея зробила вогневої наліт по піхоті противника, намагалася захопити цементний завод «Жовтень». Сусідня ліворуч від нас 3-я батарея вела вогонь по гітлерівцях, перейшли в наступ на північний схід заводу.

Через деякий час до нас на батарею подзвонив Цогоєв.

— Снаряди лягали в саму гущу фашистів, — сказав він. — Ні один фріц не пішов живим від нашого влучного вогню. Оголошую подяку всім розрахункам!

Хоча атака гітлерівців і провалилася, але це не охолодило їх войовничий запал. Навпаки. Через годину-півтора вони знову перейшли в наступ. У небі почувся протяжний гул літаків. Більше двадцяти німецьких літаків виходять з-за сопки Цукрова Голова. Ось вони все ближче і ближче підходять до Новоросійська. Ще кілька виснажливих хвилин — і фашистські стерв’ятники один за іншим переходять в піке.

Посипалися бомби. Передній край у вогні й диму. До того ж німці ведуть і артилерійську обробку наших вогневих позицій, намагаються придушити батареї і знаряддя, висунуті на пряму наводку.

Вогонь ворожої артилерії настільки сильний, що не можна навіть підняти голову. Порушено телефонний зв’язок з наглядовими пунктами. Зв’язківці її відновлюють. Але все нові і нові обриви. На 3-й батареї підпалені два трактора-тягача. Є поранені й убиті. Кілька ворожих снарядів впали на 7-ю батарею. Однак особливої шкоди вони не заподіяли.

О десятій ранку гітлерівці знову перейшли в наступ. До полку піхоти і танки атакують наш передній край, намагаючись оволодіти районом цементного заводу «Жовтень».

Мужність і відвага   Історичний документ

У бою 10 вересня німецько-фашистські загарбники втратили до батальйону піхоти і кілька танків. Їх наступ було припинено. Самовіддано і мужньо билися з ворогом воїни артилерійського полку. Заступник командувача 47-ю армією полковник Горбунов, який спостерігав результати артилерійського вогню по танках і іншим цілям супротивника, оголосив особовому складу нашої частини подяку за точну стрільбу, мужність і відвагу, а також наказав представити найбільш відзначилися в бою бійців і командирів до урядових нагород.

Пізно ввечері 12 вересня 239-му артилерійському полку начальником артилерії дивізії було наказано: підготувати зосереджений і загороджувальний вогонь і не допустити висунення противника на висоти 277,4 і 535,5; перешкодити підходу до селища Мефодіївського і переднього краю; організувати протитанкову оборону і бути готовими до знищення ворожої піхоти й танків. Виконання цих завдань вимагало величезного напруження фізичних і духовних сил особового складу.

В ніч з 11 на 12 вересня 77-я стрілецька дивізія передала бойові ділянки своєї оборони частинах 318-ї дивізії і 16-ї стрілецької бригади, а сама була виведена в резерв командувача 47-ю армією в район Адербеевки. 239-й артилерійський полк залишався на займаних позиціях, підтримуючи своїм вогнем бойові дії нових сполук, які стали в оборону.

Командувач військами Новоросійського оборонного району похвально відгукувався про бойові дії артилерії на підступах до Новоросійська і в Мефодіївському. У його наказі № 027 від 18 вересня 1942 року «Про дії артилерії» поряд з іншими артилерійськими частинами високо оцінювалися і бойові успіхи 239-го артилерійського полку:

«Своїми вмілими діями, маневреністю вогнем і колесами, — сказано в наказі, — 239-й артилерійський полк 77-ї стрілецької дивізії зумів перегородити шляхи обходу противника і на одному тільки ділянці Мефодіївському знищив до 20 автомашин і до батальйону піхоти».

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: