У Бельбекської долині і на Мекензієвих горах йшли запеклі бої. Натиск фашистів був потужним і безперервним. Несучи великі втрати, ворог підтягував резерви і кидав їх на захисників Севастополя.
В один з тих днів командир швидкохідного тральщика «Вантаж» старший лейтенант Анатолій Кріль отримав завдання — обстріляти фугасными снарядами з дистанції 50 кабельтових скупчення військ противника в долині річки Бельбек.
У призначений час корабель знявся з швартується і, вийшовши за бонове загородження, ліг на бойовий курс.
Незабаром артилеристи тральщика відкрили вогонь по ворожій піхоті. Снаряди рвалися один за іншим.
Судячи з відгуків командування сухопутних військ, стрільба пройшла успішно.
Зі штабу Севастопольського оборонного району продовжували надходити накази про артилерійської підтримки наших військ. Кораблі ОВР придушували своїм вогнем живу силу і техніку противника. У цих операціях брав участь БТЩ «Вибух».
Одного разу, виконавши бойове завдання, тральщик повернувся в базу і пришвартувався у Кілін-майданчики. І тут же в небі з’явилися фашистські літаки. Відчувши легку здобич, стерв’ятники закружляли над бухтою. Три «юнкерса» по черзі атакували корабель. Бомби падали поруч з тральщиком, але зенітники продовжували вести кулеметний вогонь.
І тут трапилася біда — від близького розриву на БТЩ виникла пожежа. Він стрімко поширювався. Язики полум’я підбиралися до зарядного погребу. Здавалося, врятувати корабель неможливо. Ось-ось станеться вибух…
І тоді командир відділення трюмних машиністів старшина 1-ї статті Сергій Смуров, незважаючи на смертельну небезпеку, кинувся до найбільш вразливому місцю тральщика. Він схопив молоток та вдарив ним про пожежний ріжок. В льох полилася вода. Задихаючись в диму, Смуров ледве вибрався нагору по трапу.
Зусиллями всієї команди полум’я вдалося збити. Корабель уцілів.
Вранці 28 грудня противник відкрив ураганний артилерійсько-мінометний вогонь і великими силами при підтримці танків перейшов у наступ, прагнучи що б то не стало прорватися до Північної бухти.
В ході запеклих боїв йому вдалося потіснити 79-ю бригаду морської піхоти і в деяких місцях просунутися вперед. Щоб відновити становище захисників Севастополя і відкинути ворожі війська на вихідні позиції, командувач Севастопольським оборонним районом віце-адмірал Ф. С. Жовтневий викликав кораблі ескадри в Севастополь.
29 грудня лінкор «Паризька комуна», крейсер «Молотов», есмінці «Бездоганний» і «Тямущий», лідер «Ташкент» нанесли потужний артилерійський удар по позиціях німецько-фашистських військ.
У той же день командир БТЩ «Міна» старший лейтенант Іван Іванович Сенкевич отримав наказ про обстріл, скупчення піхоти противника на висоті 237,4.
Швидкохідний тральщик негайно вийшов з порту. Коли він ліг на бойовий курс, артилеристи відкрили вогонь, і тут у відповідь ударили ворожі гармати.
Корабель відвернув від берега і викинув дымзавесу.
— Дим! —скомандував командир.
Під прикриттям білої завіси тральщик вийшов із зони вогню противника. Штурман корабля старший лейтенант Іван Хом’яків дав артилеристові лейтенанту Михайлу Яковлєву нові розрахункові дані для стрільби.
БТЩ розвернувся, ліг на бойовий курс і раптово для фашистів вийшовши з-за дымзавесы, продовжив атаку. За успішно проведену стрілянину екіпажу тральщика була оголошена подяка.
У період другого наступу гітлерівців на Севастополь значну допомогу захисникам міста надавали згадані тральщики з’єднання. В ході стрільб вони випустили по ворогу 932 снаряда.
З 22 червня по 31 грудня 1941 року кораблі ОВР ГБ, маючи в середньому в місяць по 19-20 ходових днів, наплавали 362 299 миль.
Стійкість і героїзм радянських військ, а також моряків-чорноморців не знали меж. Місто стояв, місто жив і боровся. І навіть більше — захисники Севастополя перейшли в контрнаступ і відкинули супротивника на вихідні позиції.
30 грудня на Керченському півострові Чорноморський флот висадив десант. 2 січня 1942 року противник перейшов до оборони.