Коли не на кого сподіватися

Командир відділення ознайомився з документами. Микола Оплеснин босий, мокрі і брудні штани порвані; в гімнастерці без ременя. Його конвоюють до роту, потім в батальйон, полк. Скрізь йому довелося розповідати, хто він, навіщо прийшов і як перепливав річку під німецьким вогнем. З ним коректні, але розмовляють обережно. Противник хитрий, може заслати шпигуна. В дивізії усе з’ясують. Так Оплеснин і не ображався.

В полку дали верхову кінь. В дивізію прибутку трохи не опівночі. Розпитували довго. Про стан оточеній дивізії, командному складі, про Оплеснине, ставили і безліч інших питань.

Вранці Микола стояв перед командиром 267-ї стрілецької дивізії, яка займала на той час оборону на східному березі Волхова, північно-східніше Новгорода.

Ви, товариш Оплеснин здійснили подвиг, — дружньому сказав командир дивізії, — але бойове завдання поки що виконано лише наполовину.

Вони разом пообідали. Після відпочинку офіцер-оперативник ознайомив Миколи Оплеснина з планом прориву з’єднання з оточення. У ньому зазначалися години і хвилини початку артпідготовки, виходу особового складу до річки, місце і початок переправи, умовні сигнали, маршрути руху.

Молодший лейтенант все повинен був запам’ятати і доповісти усно.

З настанням темряви Оплеснин відправився в шлях. Керівництво зворотного переправою було покладене на капітана Дзюбу. З ними знаходилися три бійця-добровольця.

23 години 23 вересня усі четверо сіли в човен і відштовхнулися від берега. Невеликі хвилі вдарялися об борти човна. Оплеснин, сидячи на носі човна, також подгребал, але вся його увага була зосереджена на ворожому березі. Сильно б’ється серце, нерви напружені до межі.

В темряві показалися обриси протилежного берега. Гребуть повільно. Обережно. «Невже удача?»

Коли не на кого сподіватися

Раптом пролунав постріл. Куля зі свистом пролетіла над головами. Оплеснин ривком повернув човен вгору за течією. Постріли повторилися.

Заробив ворожий кулемет. Але човен встигла вийти, повернулася до свого берега. Переправа не вдалася.

Через три з половиною години надійшов наказ з штабу: переправитися в іншому місці. Зайнявся світанок. Другу спробу зробити в цю ніч так і не встигли.

Переправа не вдалася і в наступну ніч.

Третя і четверта спроби форсувати річку на човні також не увінчалися успіхом. Оплеснин, мокрий і засмучений, з проводжаючими повернувся на командний пункт. Капітан Дзюба, третю ніч відправляє Оплеснина, хитав головою:

— Що ж будемо робити далі?

— Буду переправлятися вплав, — рішуче заявив Оплеснин. — Залишилося тільки вплав.

— Коли?

— Неодмінно сьогодні. Там мене чекають… У них залишилося їжі — кілька коней. Чекають тяжкопоранені.

Іншого виходу не було. Оплеснину дозволили знову форсувати річку вплав.

В 3 години ночі Микола був уже на ногах. Одяг поклали в плащ-палатку, міцно пов’язали тонкою мотузкою, і розвідник взяв її на спину. Ось і берег. Перед ним була та ж ріка, що і три дні тому. Тільки хвилі були зліше, та зустрічати його має ворожий берег. Що чекає на сміливця? Перемогу або смерть готує йому це вересневого ранку?

— Товариш Оплеснин, пора!

— Пора, товаришу капітан.

Ось він, у гімнастерці, до пояса прив’язаний пара черевиків, за спиною невеликий вузол, обережно входить в крижану воду. Нічна темрява, що набігають хвилі миттю вкрили плавця від погляду проводжаючих. Холодна вода палить тіло, але Микола пливе обережно. Сподіватися не було на кого. Якщо виявлять гітлерівці, все пропало.

Ось і довгоочікуваний західний берег. Недалеко вгору за течією над річкою спалахнула ракета. Довелося перечекати, поки вона потухне. Втомлений від нелюдських зусиль і переживань, Оплеснин обережно вибирається на берег, повзе по його схилу. Очі, звиклі до темряви, зауважують німецькі окопи. Він їх мине, переходить невелике болітце і пробирається в ліс.

Загорнута в намет одяг суха. З черевиків вилив воду, вичавив гімнастерку, — звичайно, це було зроблено з працею не слухалися руки, пальці.

Не помітив, як майже зовсім розвиднілось. Виявляється, поруч німецький окоп. Поповзом він ховається серед дерев. Перетинає шосе залізничне полотно, обходить ворожі пости, виходить на знайому просіку.

Але на старому місці дивізії вже не було, напевно, перебралися на інше місце. З укриття вийшов червоноармієць і, коли переконався, що перед ним справді Оплеснин, повідомив:

— Мене залишили тут зв’язковим. Дивізія в трьох кілометрах звідси.

— Давай веди!

— Пішли!

Як повільно йде боєць!

Але їх зупинили вартові, повели в штабний намет.

Микола Оплеснин доповів про план прориву фронту німців і форсуванні річки, про спільні дії з 267-ю дивізією.

О 17 годині починається марш. Підрозділи рушили з тимчасового табору у вихідний район.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам