Отримання сану священика
Благочестива життя юного Миколи, звичайно ж, не ховалася від оточуючих. Єпископом міста Патари у цей час був дядько святого Миколая. Побачивши, що молодий чоловік виділяється серед всіх оточуючих своєю гарячою вірою і вгадуючи його велике майбутнє, дядько став просити батьків Миколи віддати сина на служіння Господу.
Феофан і Нонна з радістю прийняли цю пропозицію: адже вони ще до народження дитини обіцяли присвятити його Богові і Церкві. Хотів цього і сам Микола.
Коли дядько-єпископ племінника прийняв під своє заступництво, дуже скоро він направив молодого людини по шляху церковного служіння. Як це і належить робити в Церкві, Микола послідовно проходив ступені читця, диякона і нарешті — священика.
Дуже скоро пророцтво дядька стало виправдовуватися. Прийнявши сан священства, Микола став проводити життя ще більш сувору і молитовну. Однак свої духовні подвиги святої здійснював наодинці, намагаючись приховати їх від оточуючих, як це і заповів усім християнам Господь.
Втім, його достоїнства все одно не змогли сховатися від народу. Сталося це так: його дядько відправився в Палестину на поклоніння Святим місцям, а замість себе залишив пресвітера Миколая, сподіваючись на те, що племінник не обдурить його надій.
І дійсно, за час його відсутності святий Миколай встиг чимало зробити для народу. Як раз в цей час померли його батьки, Феофан і Нонна, залишивши йому велику спадщину. В інших руках таке багатство могло роками лежати в коморах, радуючи тільки свого володаря. Але не такий був святий Миколай: він дивився на цей стан не як на своє майно, а як на майно, дане йому Богом для роздачі всім нужденним. Природно, у всі часи таких потребуючих буває чимало, і двері святого завжди були відкриті для приходив. Як раз в цей час стався у Патарах такий випадок.
Допомога біднякам
У одного чоловіка було три дочки, що вважалися у всьому місті дивовижними красунями. Коли сім’я була дуже багата, але поступово позбулася всього свого майна і зрештою впала в повну убогість. Дуже часто їм не на що було купити хліба, а вже про те, щоб видати дочок заміж без приданого — не могло бути й мови: бідна дівчина, навіть будучи дуже красивою, не розглядалася ніким з молодих людей як можлива наречена.
Батько, тяжко переживає злидні, поступово впадав у відчай. А відчай, якщо воно не стримується і твердою вірою моральністю, як відомо, поганий порадник у справах. Поступово йому на серце прийшла лукава думка: якщо не можна видати своїх красунь заміж, то можна хоча б використовувати їх красу в ремеслі блудниць і цим заробляти на життя!
Поступово він все більше і більше зміцнювався в цьому намірі. Але, на щастя для бідних дівчат, духовним керівником і пастирем міста був святий Миколай. Дізнавшись про страшний бажання бідняка-батька (а може бути — дізнавшись про нього від Господа), він вирішив врятувати цю родину від злиднів, щоб тим самим позбавити її від духовної загибелі. Але звичайно, він задумав зробити цю справу так, щоб про джерело допомоги не знали не тільки оточуючі, але й ті, хто цю допомогу отримає. Він пам’ятав заповідь Христа про добрих справах («нехай твоя права рука не знає, що робить ліва»), а крім того — розумів, як важко отримувати милостиню того, хто раніше був багатий, а потім раптово зубожів.
В одну з ночей, взявши з свого майна важкий вузлик з золотом, святий Миколай тихо підійшов до будинку, де жила бідна сім’я і, розкривши вікно, тихенько кинув вузлик всередину кімнати. Прокинувшись вранці, господар насамперед побачив цей вузлик, що лежав на видному місці. Можна уявити його несподівану радість. Коли він зрозумів, що в цьому клунку порятунок його сім’ї від безчестя — він, звичайно, став дякувати Богові за таке благодіяння. Але хто міг підкинути ці гроші? Відповідь так і не прийшла йому в голову.
Дуже скоро старша дочка була вдало видана заміж: напевно мисливців одружитися на красуні і раніше було чимало, зупиняла тільки повна злидні сім’ї.
А святий благодійник не зупинився на першому кроці. Через деякий час він точно так же підкинув гроші і для наступної дочки, яка, завдяки цьому, незабаром теж стала заміжньою жінкою. Розчулений батько прославляв Бога, але дуже хотів побачити свого благодійника, щоб можна було подякувати і його. Для цього він не спав ночей, справедливо очікуючи, що таємні благодіяння чекають і третю його дочка.
І ось добрий пастир Христовий прийшов утретє і, кинувши третій вузлик, спішно попрямував геть. Але втекти йому на цей раз не вдалося: стерегущий його батько кинувся навздогін і впав до ніг благодійника, зі сльозами завдяки його за добрі справи. Святий Миколай порадив йому частіше дякувати Господу за Його благодіяння, ніколи надалі не впадати у відчай і не допускати до себе грішних намірів і взяв з нього клятву не розповідати нікому про те, що з ним сталося.