Іноді і в 1944 році нашим доводилося відступати | Історичний документ

Дуже важко було наступати в бездоріжжя. Звичайно, і ми вже багато чому навчилися, та й техніка стала краще. І все-таки просування йшло дуже повільно. Піхотинці відривалися вперед, ми за ними не встигали, а наші тили і зовсім відстали.

Між річками Інгулець та Південний Буг 150 кілометрів. Пройти їх потрібно було по бездоріжжю, з важкою технікою, з кровопролитними боями. Недалеко від міста Новий Буг несподівана зустріч з командувачем 46-ю армією генерал-полковником Глаголевым.

— Вашої дивізії чекають запеклі бої. Поспішайте підтягнути артилерію, капітани. (Зі мною був капітан Єлізаров).

У Новий Буг ми в’їхали, коли він уже повністю був звільнений. Тут в основному господарювали козаки Плієва. На станції стояли ешелони з пальним, продовольством. Ми запаслися пальним, продуктами, засобами буксирування і рушили по маршруту Сухий Єланець, Нова Одеса. По дорозі зустріли заступника комдива полковника Єлсукова. І він квапить:

— Поспішайте, поспішайте. І майте на увазі: фашисти малими і великими групами вириваються з Березников. Не нарвитесь на звіра.

Але без коротких сутичок з ворогом не обійшлося. Пізно ввечері прибули в район Сухого Еланда. До ранку підоспів і капітан Єлізаров з двома гаубицями. Таким чином 3-й дивізіон був у повному складі, хоча і з малою кількістю снарядів.

На НП командира 8-го гвардійського стрілецького полку підполковника Кишко ми прибули до результату дня і одразу вирушили на рекогносцировку. Уточнили передній край противника, його вогневі засоби, ознайомилися з завданнями полку.

Вони полягали в тому, щоб разом з сусіднім полком прогнати німців з Сухого Єланця, Лионполя і на плечах противника увірватися в Нову Одесу, захопити переправу через Південний Буг.

— Як бачите, завдання не з легких,— сказав Кишко,— німці будуть стояти на смерть за переправу. Вона єдина тут. У вас снарядів замало, але знаю вас як майстрів артилерійського вогню.

— Вогонь буде нещільним, але влучною, — відповів Коваль.

Після порівняно нетривалого бою населені пункти Сухий Єланець та Лионполь були звільнені. Піхотинці, а слідом за ними і артилеристи, кинулися до переправи і Новій Одесі. Добре взаємодіючи, проявляючи мужність, відвагу і рішучість, гвардійці оволоділи переправою і зав’язали бій на південній околиці Нової Одеси.

Як в самому районному центрі, так і в його околицях були великі запаси вапняного каменю. Жителі будували з нього паркани і стіни. Їх-то і пристосував ворог для оборони.

Поки йшов бій, місцеві жителі ховалися в катакомбах. Там же наш полковий лікар розгорнув і свій пункт медичної допомоги.

Треба було вибивати німців з-за кам’яних укриттів. На допомогу піхоті наспіли знаряддя супроводу. Розрахунок Федорова в ході наступу був контратакован взводом фашистських автоматників, довелося дати відсіч. Незабаром паркан, за яким ховалися автоматники противника, став для них кришкою труни.

Навідник знаряддя, новобранець Єременко в цьому бою знищив кілька кулеметних гнізд.

Втрата переправи призвела фашистів в сказ. Вони разом з румунськими частинами спробували при підтримці великої кількості танків і штурмових знарядь відвоювати переправу. Бій розгорівся з новою силою. По команді Коваля 8-а і 9-а батареї відкрили протитанковий загороджувальний вогонь.

В лавах атакуючих німецько-румунських військ замішання, піхота залягла, загорілося кілька танків і самохідок. Наші гвардійці контратакують. Вогневий бій перейшов в рукопашну сутичку. Весь день 18 березня воїни дивізії у важких умовах билися з ворогом, відбиваючи атаки, самі переходили в наступ і відкидали ворога.

І все-таки нам довелося відступити. Значно переважаючими силами противник, не рахуючись з втратами, атакував і атакував позиції піхотинців і артилеристів. Наші задкували до тих пір, поки з резерву не підійшли гвардійці 3-го полку.

У перших рядах атакуючих — заступник комполку по політчастині підполковник Гаврилов. Не даючи фашистам перепочинку, наші частини прорвалися на Східний берег Південного Бугу, зайняли плацдарм в районі Ткачевкн і Ковалівки. Але гітлерівці продовжували контратакувати.

Артилерія противника відкрила шквальний вогонь, авіація піддала масованому удару наші позиції. Гуляв вогненний смерч, один за іншим гинули бойові товариші.

Кожному доводилося битися за двох, трьох. Взводу — за роту. А фашисти все посилювали наступ уздовж берега до переправи, щоб позбавити наші війська єдиною комунікації з західним берегом.

В батареях залишилося 10 снарядів на знаряддя. Треба було вести в буквальному сенсі снайперський вогонь. Але і знаряддя виходили з ладу. Рідшали розрахунки. В цьому бою важке поранення отримав командир нашого артполку Писанко. Два довгих роки він і лікарі боролися зі смертю і перемогли.

Іноді і в 1944 році нашим доводилося відступати | Історичний документ

Бій на плацдармі не стихали. Переважаючим силам супротивника знову вдалося потіснити наших воїнів і вийти до переправи. В цей критичний момент командир дивізії полковник Кухарєв встав на весь зріст:

— Гвардійці, вперед!

Удар гвардійців виявився приголомшуючим, і ворог підбіг. А відважний комдив зупинився і замертво звалився. Так і не дізнався він про те, що йому присвоєно звання генерал-майора.

Перебуваючи в бойових порядках воїнів свого 8-го гвардійського стрілецького полку і тягнучи їх за собою в контратаку, був смертельно поранений і підполковник Кишко. За три роки війни він здійснив не один героїчний подвиг в ім’я Батьківщини, а в цьому бою віддав за неї своє життя.

Гармати поїхали все рідше і рідше, а потім замовкли зовсім. Порожні снарядні ящики. Тоді Кочейкин, Терехов, військовий фельдшер Кабіров, Корявець зробили по кілька рейсів на двох рибальських човнах з боєприпасами, а звідти переправляли поранених.

Останнім рейсом на свій новий КП відправився майор Коваль з групою розвідників і зв’язківців. Всі ці водні подорожі здійснювалися під градом куль і снарядів.

Залишилися на південно-східній околиці Нової Одеси артилеристи та піхотинці зміцнювали свої позиції, приводили в порядок техніку, готувалися до нового бою.

Наступили по-весняному сонячні дні. Дороги і поля трохи підсохли. Цим негайно скористалися підрозділу боепитания на чолі з Пугачовим. Протягом доби на вогневі позиції доставлено кілька ящиків зі снарядами. Прибуття Пугачова батарейці зустріли вигуками «ура!» А один із дотепників зауважив:

— Видати йому першу квитанцію, як у нас в колгоспі давали за хлібозаготівлі.

Нарешті-то отримали підтримку з повітря. Дві доби наші льотчики бомблять позиції фашистів. І всякий раз, пролітаючи над нами, похитують крилами, то вітаючи, то вибачаючись за те, що не могли раніше допомогти.

Оголосили наказ про призначення полковника Кузьми Дмитровича Парфьонова командиром дивізії. Багато воїни знали його з дня Ельнинского бою, в якому ми заслужили гвардійське прапор. Виконання обов’язків командира артполку покладено на заступника по політчастині підполковника Крилова.

Начальник штабу артилерії дивізії підполковник Чефранов від імені командування дивізії наказав повним складом полку зробити 6-8 залпів по засеченным цілям супротивника. Тим віддати шану полеглим героям.

Виснажений безперервними боями у важких умовах бездоріжжя і бездоріжжя, зазнавши чималих втрат при звільненні міст і сіл правобережної України, артполк, як і інші полки дивізії, потребував поповнення особовим складом і технікою. З цією метою в кінці березня 1944 року нам наказали відправитися в район дислокації армійських тилів.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: