I Інтернаціонал у дні Паризької комуни | Історичний документ

Допомога I Інтернаціоналу Комуні

К. Маркс, Ф. Енгельс і весь Генеральна Рада I Інтернаціоналу пильно стежили за подіями, назріваючими у 1870 році у Франції. У відозвах від 23 липня та 9 вересня 1870 року генеральна рада, аналізуючи сформовану у Франції обстановку, вказував не тільки французької, але і німецького пролетаріату на першочергові завдання в цих умовах. Коли в Парижі відбулася революція 18 березня, I Інтернаціонал відразу ж став роз’яснювати робочим інших країн сенс подій, що відбувалися але Франції.

Секції Інтернаціоналу всюди проводили кампанії солідарності з Паризькою Комуною. По мірі можливості (а вони були дуже обмеженими, так як Париж перебував у блокаді) Генрада намагався чинити комунарам допомогу своїми порадами.

В рядах комунарів з перших же днів перебували члени французької секції Інтернаціоналу інженер Вайян, робітник-ливарник Дюваль, журналіст Лонге та інші. В кінці березня в Париж в якості представника Генради вдалося приїхати Серрайе. Коли Комуна розпалась, Генрада зробив зусилля для порятунку комунарів і надання матеріальної допомоги комунарам – емігрантам. Комуна розпалась 28 травня, а вже 30 травня генеральна рада затвердила написаний Марксом маніфест — «Громадянська війна у Франції», в якому давався глибокий аналіз тільки що закінчилися подій. У маніфесті говорилося, що Комуна була урядом робочого класу і державою нового типу, відзначалося її велике міжнародне значення.

I Інтернаціонал після загибелі Комуни. Розгром бакунізм

Гаряча підтримка, яку Інтернаціонал надавав Комуні і її ідеям, викликала ще більшу ненависть всієї світової реакції до Міжнародного Товариства Робітників. На всі його секції обрушився град переслідувань: арешти, оголошення поза законом, висилки іммігрантів — членів Інтернаціоналу — з країни і т. д. Цей розгул реакції сильно ускладнював роботу Інтернаціоналу.

Проте небезпека загрожувала йому не тільки ззовні, але і зсередини. Всередині самого Інтернаціоналу знову активізував бакуністи — анархістське протягом, прикрывавшее свою боротьбу проти основних положень революційної теорії (необхідності створення революційної партії робітників і боротьби за диктатуру пролетаріату) ультрареволюционными фразами.

Діяльність бакуністів могла призвести до розколу Інтернаціоналу, тобто завдавала шкоди всьому міжнародному робітничому руху. Тому що відбулася у вересні 1871 року в Лондоні закрита конференція I Інтернаціоналу (відкрито вона не могла зібратися через панувала всюди реакції) підкреслила, що найважливішими завданнями пролетаріату повинні бути створення самостійних національних політичних партій робочого класу і боротьба за диктатуру пролетаріату.

Всупереч бакунистам, вимагали надання всім організаціям, що входять до Інтернаціонал, повної автономії, конференція висловилася за зміцнення керівної ролі Генради.

У відповідь бакуністи спробували прямо розколоти Інтернаціонал, скликавши свій анархістський конгрес, який вимагав скасування рішень Лондонській конференції. Але всі їхні зусилля і нападки на генеральна рада і особисто К. Маркса потерпіли повний провал. Зібрався у вересні 1872 року в Гаазі конгрес Інтернаціоналу, (на якому вперше були присутні К. Маркс і Фрідріх Енгельс) не тільки підтвердив рішення Лондонської конференції, але і виключив М. Бакуніна і його найближчих однодумців з “Інтернаціоналу”.I Інтернаціонал у дні Паризької комуни | Історичний документсоціалізм». Коли життя висунула нові завдання, насамперед завдання створення національних політичних робочих партій, місія Інтернаціоналу була завершена і тому він був розпущений.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: