Дворяни на Русі – Історичний документ

Вивчення суспільних категорій має важливе значення для конкретно-історичного аналізу процесу классообразования. У роботах радянських дослідників, присвячених соціальної історії Стародавньої Русі, основну увагу справедливо приділялася трудящим — вільним і залежним. Досить докладно вивчалися великі феодали — князі та знать. Однак, в положенні княжих служивих людей, які не входили до складу знаті, відзначалися лише найбільш характерні риси. Особливо мало приділялося уваги дворянам, найдавніші відомості про яких відносяться до XII—XIII вв — періоду феодальної роздробленості. Радянські дослідники вказували, що спочатку дворяни були слугами княжих дворів. Вони отримували за військову і адміністративну службу невеликі ділянки землі і ставали дрібними землевласниками.

Князі спиралися на них у боротьбі з боярством, причому вже в XIII столітті дворяни вимагали не тільки «милості» князя, але і «честі». Однак спеціального дослідження, присвяченого визначенню соціально-економічного становища дворян в XII -XIII століттях в радянській історичній літературі не було.

Історіографія

Дореволюційна історіографія обмежилася короткими характеристиками дворян давньоруського періоду. Дослідники відзначали, що вони були двірськими слугами, але їх функції визначалися самим різним чином: князі доручали дворянам нижчі судово-поліцейські посади приставів і тюремників.

У дореволюційній історіографії найдавніша історія дворянства розглядалася також в роботах, автори яких не змогли конкретно-історично простежити процес появи нової соціальної категорії, назва якої стало позначенням привілейованого стану в Росії, що складав більшу частина класу феодалів.

Таким чином, очевидно, що вивчення найдавнішого періоду історії дворянства як складової частини панівного класу в Стародавній Русі потребує додаткових досліджень. Аналіз всього комплексу известий письмових джерел дозволяє розширити відомості про початкової історії дворян, уточнити дані про походження цієї соціальної категорії та її місце серед інших груп панівного класу в XII— XIII століттях.

«Дворяни» — хто вони?

Вперше слово «дворяни» згадується під 1175 році в Лаврентіївському літописі в оповіданні про вбивство Андрія Боголюбського: «Городяни ж боголюбскыи і дворяни разграбиша домъ княжь». Як зазначив М. Д. Присілків, ця розповідь був написаний незабаром після подій, що відбулися.

Показово, що київський сводчик, що включив володимиро-суздальські запису в Київську літопис, опустив в запозиченому тексті згадка про дворяни, незважаючи на зроблені ним доповнення. Інші звичні соціальні терміни (посадники, тіуни, дитячі, мечники), загальні для київського та володимиро-суздальського князівств, збережені.Те, що київський літописець опустив в оповіданні згадка про дворяни, свідчить про його прагнення, усунути незнайомий йому і київським читачам термін.

На цій підставі можна припустити (це підтверджується всім комплексом південноруських джерел XII—XIII століття), що в Південній Русі термін «дворянин» не існував, тоді як у Північно-Східній Русі він вже склався до другої половини XII століття.

Етимологія слова вказує його первісне значення — людина, що живе при дворі, що складається на службі у князя, у государя. Розповідь Лаврентіївському літописі дозволяє конкретизувати суспільне становище дворян. Судячи з того, що вони термінологічно виділені з посадників, тиунов, дитячих і мечников, тобто членів княжого адміністративно-судового апарату і молодшої дружини, спочатку слово «дворянин», було загальною назвою вільного (на що вказує еволюція терміна) слуги княжого двору.

Про використання терміна «дворянин» у XII ст. на Новгородській землі свідчить берестяна грамота No 10 з Старої Руси. Згідно з її тексту, якийсь дворянин був винуватцем голоду в Городище. Для того, щоб він більше не «пакостив», його треба було приструнити («ополошить») якогось Антонія.

З цього повідомлення, на нашу думку, не можна з певністю сказати, чи був цей дворянин керуючим, як думає Ст. Л. Янін, або присланий в Городище з якогось конкретного приводу, був він слугою боярина або підпорядковувався князівського титулу. Безперечно одне, що цей дворянин був зайнятий у сфері господарської діяльності.

Згідно з новгородським известиям, на початку XIII ст. зміст слова «дворяни» розширилося. Їм стали називати княжу дружину і адміністрацію, що вказує на семантичне розвиток терміна. У новгородській договірній грамоті 1266 року з тверським князем Ярославом повідомляється, з посиланням на усталений порядок, про стягнення князівськими дворянами особливої податі — «погоні».

Розширення терміна відображало соціально-політичний процес злиття служилого апарату княжого двору з апаратом державного управління (пор. також призначення на адміністративні посади в XII— XIII ст. княжих тиунов). Цей процес централізації висловлювався, ймовірно, як у включенні дворян в адміністративний державний апарат, так і в розширенні поняття «дворянин» на членів князівської адміністрації.

Генезис дворян

Семантика терміна і співвіднесення у джерелах XII—XIII ст. дворян зі слугами вказують на генезис дворян як соціальної групи. Слово «дворянин» спочатку означало слуг саме княжого двору, на відміну від княжих слуг — членів княжого адміністративно-судового апарату.

Слово «слуга» сходило до праславянскому sluga, що визначається поняттями «служити, підтримувати, допомагати» і не содержавшему уявлень про позбавлення особистої свободи. У XI—XII ст. воно використовувалося не тільки для позначення неозброєних людей, зайнятих у великому феодальному господарстві, але при вказівці наближених до князя нижчих членів військової та адміністративно-судовій ієрархії, які «служили» князям. У XII—XIII століттях на Русі відзначається розширення поняття «слуга», яке увійшло в постійне поєднання «бояри і слуги», що означало княжу дружину на війні і супроводжували князя служилих людей під час світу.

Дворяни на Русі   Історичний документРусі — «слуги дворные». Ці слуги підкорялися, ймовірно, дворським, свого роду мажордомам, про яких в известиях XII—XIII ст. повідомляється як про бояр і князівських воєводах.Ще в московських договірних грамотах другої половини XIV століття слуги «потягли» (тобто підпорядковувалися) до дворському, як «чорні люди» до сотскому (або становщику).

Таким чином, можна вважати, що процеси злиття державного апарату і апарату княжого двору сприяли розмежування поняття «слуги в системі князівської державної служби» та «слуги княжого двору», що виразилося у співіснуванні термінів «слуги», «слуги дворские» і «дворяни», причому перший термін міг ставитися до групи молодших членів адміністративно-судового і військово апарату, тоді як інші означали вільних людей, що знаходилися в особистому служінні князю. Однак ця об’єктивна тенденція до уточнення термінів зазнала невдачі внаслідок триваючих процесів злиття державно апарату та особистого княжого двору. Розширення зрозумілий, «дворяни» повторило долю попереднього терміну «слуги». В цих явищах слід бачити вплив на адміністративно-соціальну структуру князівств соціально-економічних процесів феодальної роздробленості.

Джерела XII століття не дозволяють з достатньою упевненістю судити про економічне становище дворян: вони отримували від князя їжу, дах і грошове утримання на княжому дворі або їм лунали в умовне володіння.

У XIII столітті зросла роль дворян в системі державного управління відбилась у зміні їх соціально-економічного становища. Згідно з договором Новгорода і тверського князя Ярослава Ярославина в 1264 році дворянам поряд князем, княгинею і боярами заборонялося «тримати» села і ставити слободи «по Новгородської волості».Враховуючи вказівку грамоти на прийняття подібних умов Ярославом Всеволодовичем, який був новгородським князем з 1215 по 1236 рік (з перервами), слід припустити, що володіння дворян селами в Новгородській землі практикувалося у першій половині XIII ст. У договорі 1266 року цих же сторін вказувалося князю, княгині і дворянам: «Сів не държати, ні купити, ні даром приимати».

Цілком очевидно, що за два роки такі істотні зміни у формах володіння селами відбутися не могли. Зміни ж у формулюванні статті договору викликані, на нашу думку, вдосконаленням форми договору як дипломатичного та юридичного документа. Тому можна припустити, що до середини XIII ст. (або ще раніше) склалися різні форми відчуження землі і населяли її людей не тільки князями і боярами, але і дворянами: «тримання» від князя чи Новгорода, купівля або прийняття даром (в подарунок), за заповітом або в заставу. За договором в 1266 році дворянам, князям і бобрам заборонялося також приймати в закладники новгородських смердов і купців. Звідси можна укласти, що не тільки князі і бояри брали закладников, але і дворяни, причому не тільки вільних землеробів, смердов, але навіть купців.

Дворянське землеволодіння

Значна економічна та соціальна активність дворян визначалося їх становищем наближених княжих слуг — членів державного адміністративного апарату. Вказівки новгородських договорів свідчать про те, що в XIII столітті існувало умовне землеволодіння («держання» сів), а також вотчинне володіння дворян. Джерела, повідомляючи про придбання земель дворянами в XIII столітті на «чужих» новгородських землях, які не містять відомостей про дворянське землеволодіння в своїх князівствах, володимиро-суздальському, тверському, переяславському, пізніше московському і ін.

Однак ці звістки дозволяють припустити не тільки аналогічні форми їх економічної активності в своїх князівствах, але і передачу князями дворянам сів на «своїх» територіях. Існування умовного і вотчинного землеволодіння дворян передбачає використання в господарстві праці феодально залежного населення. Залучення закладников, смердов і купців, не тільки до князям і боярам, але і дворянам свідчить про економічну стабільність їх господарства, а також про початковому процесі перетворення дворян у панівний стан, суспільне становище якого визначалося службою князю, участю в адміністративному і військовому княжому апараті.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: