У товарному вагоні двоярусні нари. На одній половині — спальня восьми офіцерів. На другий — вузол зв’язку. Старші лейтенанти Даниленко і Лопатин постійно хриплять в трубку: «Стежка! Стежка! Я — Ленінград! Як чуєш?»
Тут же приймалися і передавалися накази і розпорядження по ешелону, зведення Радінформбюро.
Павло Лопатин не лягав спати, боявся переглянути свою рідну станцію Боровейка, де пройшло його безтурботне дитинство. Дочекався, вискочив, а повернувся засмучений
— Жодного знайомого не зустрів.
Ось і Москва, але стоянки теж не було. Не зміг збігати додому і наш москвич Женя Лушин. Важко проїжджати рідні місця, не увидевшись з рідними. У всіх У нас був такий стан, ніби знову йдемо на фронт в 1941-м. На кожній станції ешелон оточував жінки —матері і дружини, сестри і доньки, У всіх одне питання — чи немає серед нас того-то й того-то? Не отримавши позитивної відповіді, з сумом проходили до наступного вагону.
Їдемо на південь. Це ми зрозуміли. Але куди? Може бути, під Воронеж? Ні, на станції Бруду повернули на Понорино, Фролово, в центрально-чорноземні області — в степ. На полях йде збирання врожаю.
Працюють одні жінки Стар малий. Побачивши ешелон, теж кидають роботу і біжать назустріч. Махають, кидають польові квіти… Були й інші картини. На станції Бруду бачили розбитий елеватор, гарячий хліб… Війна продовжувала руйнувати.
По дорозі на станціях спробували молока, картоплі, огірків, смак яких на фронті забувся. Правда, ціна тут була ого-го. Але в більшості випадків товар йшов в обмін на мило, речі.
Після станції Липки стали піддаватися бомбардуванням. По команді «повітря» відкривали двері вагона, вистрибували, а сховатися було ніде — кругом степ. Стріляли по літакам з усіх видів зброї аж до пістолетів. Рятував щільний зенітний вогонь та наші винищувачі. У 1941 -1942 роках їх було мало.
Коли розвантажувалися, до нас підійшов літній козак і сказав:
— Поспішайте, поспішайте, синки! Германець до Дону підходить. Там переправа є. Якщо не встигнете — погано буде! Війська, крім вас немає.
Розвідка на чолі з гвардії капітаном Шендріком вирушила в район, зазначений командувачем артилерії дивізії гвардії полковником Баріновим—там велика станиця Ново-Григорівська на лівому березі Дону і станиця Белужино.
Велика закрут Дону від Клетско до райцентру Иловля. За Доном панують висоти, з яких проглядалася не тільки наша оборона, але і всі підходи до неї. Так, старий козак добре знав обстановку.
Німецька розвідка дійсно була на підході до переправи. Частини дивізії з ходу переправилися через Дон і разом з воїнами 40-ї гвардійської дивізії відігнали німців від річки, утворивши на правому березі плацдарм.
Бої розгорнулися в районі станиці Сиротинській. Тут встав на смерть 3-й гвардійський полк під командуванням підполковника Захарова. У кровопролитних боях плацдарм був утриманий.
Спізнися ми на добу ворог без затримки форсував б Дон і розвинув би успіх, в напрямку на Тамбов, Саратов. Важко уявити, наскільки ускладнилася б обстановка на Південному фронті. Не в перший раз воїни 4-ї гвардійської дивізії вставали на шляху наступаючого ворога. Так було під Єльнею і Ленінградом. Так було і тут, під Сталінградом. І в томі в іншому випадку ворог не пройшов, гвардійці стояли непохитно.