Допомогти друзям він вже не міг і своїх він не здав | Історичний документ

Грудень сорок першого року видався морозним. В той вечір бійці-партизани до відмови розпалили бочки з-під бензину, замінювали їм в колибах печі. Треба було гарненько відпочити: на наступний день призначено бойова операція. Студинський наказав усім лягти раніше, а сам пішов перевіряти пости.

— Дивись, ніс не отморозь, — пожартував він, звертаючись до лейтенанту Петру Сороці, що стояв на посту.

В цей час до села Шабуневке, біля бакиновского лісу, під’їжджали карателі.

Про те, що було далі, я дізнався від учасника бою Миколи Будника. У минулому донецький шахтар, машиніст врубової машини, він служив в Чонгарському дивізії, вранці 22 червня вступила в бій з гітлерівцями недалеко від Ломжи.

Кавалерійський ескадрон в нерівному бою з німецькими танками був неуважний. Разом з іншими бійцями і командирами Будник намагався пробитися на схід, але не вдалося. Він осів у Дзержинському районі і пізніше став членом борівський підпільної групи.

Помітивши наближалися карателів, вартовий підняв табір по тривозі. Політрук Марочкін першою ж чергою поклав двох фашистів. Кулеметник Вася (прізвища його Микола не знав) знищив ще трьох гітлерівців, але тут же і його скосила ворожа куля.

Більше двох годин тривав бій. У відкриту карателі не лізли, але Студинський бачив: сили нерівні, до того ж закінчувалися боєприпаси. Треба прориватися.

Закидаючи карателів гранатами і стріляючи на ходу, пішли в атаку. Дванадцятеро вирвалися з кільця, шестеро залишилися на обагренном кров’ю снігу.

До вечора вцілілі зібралися в стодолі біля села Бакиново. До них прийшли Семен Юхович і Болеслав Камейша. Вирішували, як бути далі. Залишатися в лісі не можна — багато поранено.

— Вкриємо всіх у нашому селі, — запропонував Камейша.

— Добре. Тільки спершу треба переодягнутися всім в цивільне, — погодився Юхович.

Комсомольці роздобули валянки, кожухи. Юхович пішов у Дзержинськ до Йосипа Грибу. У Семена з’явилася думка до весни влаштувати бійців працювати на молочних пунктах. Гриб міг тут допомогти.

Незабаром шістьох оточенців, в тому числі Студійського, Марочкін і Серьогіна, направили на молочний пункт в Путчино, трьох — у Нєгорєлоє, Петро Сорока залишився в Рудиці, Микола Будник і Семен Ребрина — у Боровому.

В середині січня сорок другого року через Полоневичи пройшов партизанський загін з південних районів Білорусії. Марочкін і Серьогін поспішили в Борове, щоб повідомити про це друзям. По дорозі їх затримали гітлерівці і поліцейські, що переслідували партизанів. Карателів очолював начальник дзержинської поліції Шваб.

Допомогти друзям він вже не міг і своїх він не здав | Історичний документ

— Документи!

Серьогін і Марочкін пред’явили документи. Все було в порядку — довідки з місця роботи, аусвайси. Проте начальник поліції наказав:

— Обшукати!

У Марочкіна знайшли пістолет.

Їх привезли в Дзержинськ, кинули у в’язницю. Назавтра Шваб звелів привести до нього затриманих. Відкривши камеру, поліцейські побачили вішальника Марочкіна і ледве живого Серьогіна з уривком бинта на шиї — бинт не витримав ваги його тіла. Напівживого Серьогіна відвезли на допит.

— Де партизани? З ким пов’язаний? Хто видав аусвайс?

Серьогін з презирством дивився на фашистського холуя.

— Змусити говорити!

Били ніжками зламаного стільця по спині, по голові. Серьогін мовчав. Тоді Шваб наказав затиснути йому пальці між дверима. Хрустнули кістки, Серьогін стиснув зуби, але не видав ні звуку.

— Тепер будеш говорити?

— Буду! — гнівно вигукнув Серьогін. — Іменем Батьківщини скажу: гади ви мерзенні! — І плюнув Швабу в обличчя.

Пролунав пістолетний постріл…

Дізнавшись про арешт Марочкіна і Серьогіна, Юхович пішов до свого дальнього родича, який служив у поліції, в надії щось випитати у нього. Поліцейський зрадів: «Вже не хоче Юхович податися в поліцію?» На столі з’явилися самогонку, сало, огірки. Після трьох чарок у поліцейського розв’язався язик.

— Яка потрібна сила волі, щоб накласти на себе руки! — забурмотів він, скривившись і облизуючи губи.

— Ти це про кого? — прикинувся наївним Юхович.

Слова поліцейського ніби вогнем обпалили Юховича, але допомогти друзям він вже не міг.

Соц закладки
Соц закладки
Добавить комментарий