Чим була хороша армія давніх слов’ян? | Історичний документ

Від стародавніх часів до нас дійшли відомості про славних військових діях наших предків – слов’ян. Якщо вважати венедів римської і грецької історіографії слов’янами, то відомості про них і їх військовому мистецтві з’являються вже на початку нашої ери. Гай Корнелій Тацит римський історик кінця I – початку II ст. н. е. повідомляв про венетах як про войовничий народ, що носить великі щити, має піхоту швидку і тренированную і має перевагу над сарматами.

Готський історик VI ст. н. е. Йордан оповідав про постійному натиску слов’ян-антів на Східну Римську імперію, вказуючи на їх крайню войовничість. Перська автор Аль-Бакрі також підкреслював виняткову войовничість слов’ян, які могли б підкорити всі народи, якби не були розділені міжплемінний во рожнечею. Про це ж говорить той факт, що для протидії нападам слов’ян у VI столітті візантійський імператор Анастасій вибудував так звані «Довгу стіну», протяжністю 85 км, продемонструвавши нездатність імперії впоратися з ними силами армії.

Навіть в період найбільшої військової могутності Візантії при імператорі Юстиніані оборонна тактика, система стін і фортець були основним засобом стримування слов’янського натиску. Хоча, як повідомляли візантійські хроністи, цей спосіб далеко не завжди був ефективним. Як гімн військовій силі слов’ян звучать слова, передані візантійським істориком VI ст. Менандром Протектором:

«Вождь аварів відправив посольство до Даврентию і до найважливіших князям склавинських народу, вимагаючи, щоб вони підкорилися аварам і зобов’язалися платити данину. Даврит і вельможі склавинские відповідали: «Народився на світі і зігрівається чи променями сонця той чоловік, який підпорядкував собі нашу силу? Не інші нашою землею, а ми чужий звикли володіти. І в цьому ми впевнені, поки будуть на світі війна і мечі». Такий зухвалий відповідь дали склавини…»

Правда, до слова сказати, саме з аварами слов’янам не пощастило: останні, як повідомляв літописець, зуміли поневолити ряд слов’янських племен, зміцнившись на Дунаї. Чим же можна пояснити цю войовничість і силу слов’ян?

Відразу потрібно зазначити, що надприродного тут небагато. Слов’яни в першому тисячолітті нашої ери перебували на стадії військової демократії, якій властиве постійне ведення війни. Виділення талановитих військових вождів – князів, загальне озброєння народу – всі чоловіки, здатні використовувати зброю, беруть участь у війнах – звідси чисельності війська.

Все це формує особливу загартування, серйозний військовий досвід, відповідні моральні цінності, що оспівують, перш за все, військову доблесть, прагнення до слави. Саме тому візантійський історик VI століття Псевдомаврикий говорить про любов слов’ян до свободи і неможливості примусити їх до рабства, говорить про численність, витривалості і невибагливості.

На цьому етапі розвитку суспільства дуже великий вплив має більш тісний зв’язок з природою, яка набагато менш властива розвиненим державам. Візантійський історик VI ст. Прокопій Кесарійський з подивом вказував на здатність слов’ян пристосовуватися до всіх особливостей місцевості: вони можуть сховатися навіть за маленьким камінцем чи кущем, раптово нападаючи на ворога.

В якості прикладу він наводить випадок, коли візантійський полководець Велізарій послав перебуває в його військах слов’янина зловити полоненого, той так ретельно замаскувався на абсолютно рівному місці, що проходив поруч готський воїн так і не зрозумів, звідки на нього накинувся супротивник. Чи добре відомий хрестоматійний приклад, зазначений у Псевдомаврикия, про здібності слов’ян довгий час сидіти під водою і дихати через очеретяну трубочку.

Джерела дають непогану інформацію про озброєнні слов’ян, яким ті майстерно користувалися у війнах. Саме по собі зброю було цілком традиційним для переважно піших військ: кожен воїн мав кидаючи дротики, спис, двосічний меч, лук, бойова сокира. Більшу частину цього озброєння слов’яни виробляли самі. При цьому найбільшою повагою користувався меч, який за звичаєм вручався немовляті хлопчикові при народженні.

Чим була хороша армія давніх словян? | Історичний документ

Основними захисними знаряддями були великий, досить важкий щит і кольчуга. Щит, виготовлений з дерева, був надійним засобом, але був скрутний для шкарпетки. Зате майстерно плетені гнучка кольчуга давала перевагу в русі в бою з тяжеловооруженными візантійцями або варягами, захищеними щільним шкіряним обладунком. Про зв’язок з природою тут свідчить використання слов’янами отрут, якими насичували наконечники стріл і копій.

Стратегія і тактика слов’ян в походах і боях визначалися особливостями структури і озброєння. Хоча у слов’ян була і кіннота, основу їх армії, як у більшості землеробських народів, становила піхота. Разом з тим, діяти в щільному злагодженому строю, слов’янам, ще не досягли рівня розвинених держав, було важко, особливо проти армій, воїни яких були захищені важким обладунком. Тому слов’яни вважали, раптові атаки, використання засідок, які влаштовувалися з урахуванням особливостей місцевості.

Якщо ж вони опинялися в невигідному положенні в умовах неможливості вести бій проти переважаючого противника, то слов’яни створювали досить ефективні оборонні споруди, використовуючи будь-який підручний матеріал, наприклад, захищаючи свої порядки возами, або створюючи укріплений табір на захищеному природними умовами місці, наприклад, високому пагорбі або ховаючись за який-небудь водною перешкодою.

До тактичних особливостей, що забезпечують успіх військам слов’ян можна віднести добре поставлену розвідку, при якій найкращим чином підходив вміння фактично зливатися з місцевістю. Візантійські автори також підкреслюють чудове володіння слов’янами різними плавзасобами для перетину водних просторів, що не дивно, оскільки слов’янські поселення здебільшого розташовувалися на берегах річок, і мистецтво будівлі човнів та плотів у них було досить розвиненим.

Часто і ефективно використовували слов’яни засадную тактику. Засідки застосовувалися і в польових битвах для руйнування щільного ладу військ противника, і як засіб штурму міст. Для тривалих облог війська слов’ян були не надто пристосовані через брак складних облогових пристроїв, тому їм важко було взяти фортеця, за стінами якої знаходився сильний гарнізон. Тому головною метою слов’ян стає виманювання військ гарнізону за межі стін для того, щоб знищити його в польовій битві. Так Прокопій Кесарійський описує облогу слов’янами візантійської фортеці Топер, під час якої удаваний відступ слов’янського загону підвело кинувся навздогін гарнізон під удар іншого загону, який причаївся в засідці біля стін фортеці.

Стратегія і тактика слов’ян добре працювала при зіткненні з арміями розвинених держав. Наприклад, затиснуті в певні рамки правил армії Візантії, виявлялися неспроможними гнучким, пристосовуватись до різних умов діям слов’янських ополчень. Однак, при зіткненні з військовими силами народів, що знаходилися на тому ж рівні розвитку – військової демократії, наприклад, готами або кочовими народами – аварами, хозарами, здобувати перемоги було значно важче.

Ці народи також мали загальне озброєння чоловічого населення, вміло пристосовуватися до природних умов і не були скуті рамками правильної війни. Готський історик Йордан оповідав, як готський вождь Германаріх направив військо проти слов’ян. Хоча останні поступалися готам з озброєння, але володіючи великою чисельністю, намагалися чинити опір, хоча і програли в той момент. Пізніше наступник Германаріха пішов походом на слов’ян-антів і розгромив, а їх вождя Боза з 70 знатними людьми розіп’яв.

Слов’яни в період своєї догосударственной історії, як і до них германці, потрясали цивілізовану Європу своїми навалами. Багато хто з військових навичок збереглися і в наступну епоху сформувався Давньоруської держави, хоча деякі з них були втрачені. Дружини київських князів уже не сиділи з очеретяними трубками на дні річок і не обмазували отрутою наконечники стріл, але стійкість і невибагливість воїнів залишалися візитною карткою слов’янських воїнів ще багато століть тому.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам