Брестська фортеця все ще тримається | Історичний документ

Був уже полудень 22-го червня. Ми знову включили приймач і нарешті почули урядове повідомлення: фашистська Німеччина без оголошення війни напала на Радянський Союз. «Наше діло праве. Ворог буде розбитий. Перемога буде за нами!» — ці слова, почуті тут, у місті, де ворог уже сіяв смерть, підбадьорювали, вселяли надію. Ніхто з нас і не припускав тоді, що пройде три довгих роки, перш ніж на вулиці Бреста, обпаленого першими залпами війни, знову вступлять радянські війська.

До вечора стрілянина почала вщухати. «Невже фашисти зайняли фортецю?» — охопила нас тривога.

— Ми з Ніною сходимо в місто, дізнаємося, що там робиться,— запропонувала Леля, дружина Михайла.

Повернулися вони години через два і розповіли, що гітлерівці викотили на центральну вулицю важкі гармати і направили їх у бік фортеці. Значить, фортеця була взята!

На світанку усе довкола здригнулося від артилерійських залпів. Потім «юнкерси» стали скидати на фортецю бомби. Від їх розривів стугоніла земля, з вікон вилітали шибки.
Минуло три дні. А в середу, опівдні, до нас прибігла дівчина, подруга Лелі.

— Який жах! — вона ледве перевела подих.— Виходжу з дому, а назустріч німецький офіцер. Посміхається і по-російськи говорить: «Здрастуйте, фрау! Не впізнаєте?» Я сторопіла. Та це ж той самий командир, з яким я танцювала в суботу в клубі! Уявляєте?!

— Диверсант, не інакше,— ми уклали.

— Що мені було робити? Втекти від нього? — продовжувала дівчина.— Він став розпитувати, як живу, що роблю. Потім поскаржився, що росіяни погано зустрічають німців. В гарнізоні божевільні фанатики, не хочуть
здаватися. Вчора загинув його друг, який пройшов Польщу, Бельгію, Францію.

Тоді можна було лише здогадуватися, що це все означає. Тепер достовірно відомо: фашисти не гребували нічим. Ще вранці 21 червня, виконуючи договірні зобов’язання, ми відправили в Німеччину ешелон з продовольством, а ввечері товарним складом з вугіллям гітлерівці перекинули в Брест диверсантів, переодягнених у форму радянських командирів. У ніч на 22 червня у місті і на залізничній станції згасло світло, вийшов із ладу водогін. Диверсанти перерізали телефонні і телеграфні дроти, пробралися у фортецю.

Ми з Михайлом допізна стояли біля вікна. Над фортецею безперервно злітали ракети.

— Треба пробиватися до наших,— запропонував я.

— Вам це простіше. А як бути нам з Льолею? Ми чекаємо дитину,— зітхнув Михайло.

Леля рішуче заявила:

— Ти підеш, а я залишуся. Поки…

Вибратися з міста виявилося нелегко. Потрібен був спеціальний пропуск. Нам з Ніною допомогла селянка, яка приїхала на підводі до родичів, у сусідній будинок. Вона погодилася взяти нас з собою. Домовилися: якщо зустрінеться патруль, скажімо, що ми її діти.

Виїхали на наступний день. Минули околицю міста і там попрощалися з нашої доброї попутницею. Пішки попрямували до лісу. З боку фортеці все ще долинали вибухи бомб і ухання артилерійських батарей, піднімалися величезні стовпи вогню та диму. Фортеця жила, змагалася.

Незабаром ми опинилися на тій самій дорозі, по якій ще недавно я їхав на торфопредприятие. Все навколо змінилося, спохмурніло. Жито ізмочалена гусеницями танків. Навколо воронки від бомб і снарядів. Знайома село майже вся згоріла, обвуглилися дерева. У вцілілих хатах навстіж розчинені двері, не видно жодної людини. Повинно бути, рятуючись, люди сховалися в лісі.

До полудня ми дісталися до густого соснового бору, присіли відпочити. Здавалося, ніколи ще так не смачно пахла трава, не було таким блакитним небо, як у ці хвилини. Тишу лісу порушував тільки легкий вітерець, шелестевший у верхівках сосен. Не чути ні свисту снарядів, ні розривів бомб, ні сухого тріска автоматних черг.

Брестська фортеця все ще тримається | Історичний документ

Так було лише в глибині лісу. Просуваючись на схід, німецько-фашистська армія залишала за собою руїни, згарища, людське горе. Однак не легкою прогулянкою обертався для ворога цей «дранг нах остен». По узбіччях доріг, уткнувшись стволами гармат в борти, стояли обгорілі танки з хрестами, валялися перекинуті, покручені автомашини, знаряддя. Біля сіл ми бачили свіжі могили з березовими хрестами, і на кожному — фашистська каска.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: