Боротьба Алжиру за незалежність | Історичний документ

Війна за національну незалежність 1954-1962 років

Національно-визвольний рух в Алжирі, який з 1830 року був колонією Франції, вилилося в 1954 році в широку збройну боротьбу під керівництвом масової організації — Фронту національного звільнення (ФНО). У 1956 році була створена армія ФНП. Опорою Фронту було селянство, бідняки, сільськогосподарські робітники, а також дрібнобуржуазні елементи міста. Пролетаріат був у той період невеликий. Комуністична партія Алжиру, діючи в підпіллі з періоду свого утворення в 1936 році, билася в рядах ФНП, зберігаючи при цьому свою організаційну й політичну самостійність.

Кровопролитна війна проти французьких колонізаторів тривала до 1962 року. У березні 1962 року В місті Евіані (Швейцарія) було підписано франко-алжирські угоди. Незважаючи на те, що Франція зробила в угодах ряд важливих для себе застережень (право тримати в Алжирі протягом 3-х років свої війська, здійснювати економічну і технічну допомогу«, направляти своїх спеціалістів, створювати компанії по спільній експлуатації нафтових багатств країни та інше). Евіанська угоди з’явилися вирішальною перемогою алжирського народу. Вони передбачали припинення військових дій та надання Алжиру незалежності на основі референдуму (референдум був проведений у липні 1962 року; населення Алжиру одностайно висловилося за незалежність країни).

Збройна боротьба 1954-1962 років стала першим етапом визвольної революції. З її завершенням на чергу дня вставали завдання внутрішніх перетворень.

Внутрішня і зовнішня політика Алжирської Народної Демократичної Республіки

Важливою подією в житті країни стало створення самоврядного сектора в селі і на промислових підприємствах, закріпленого березневими декретами 1963 року. Ці рішення узаконили ініціативу народних мас. Селяни і батраки захоплювали землі, покинуті європейськими колонізаторами, що бігли з країни.

На цих землях налагоджувалося господарство, створювалися виборні комітети самоврядування. Робітники також налагоджували виробництво на покинутих власниками підприємствах, а для керівництва ними обирали комітети самоврядувань. Згідно з березневим декретам власність втік з країни колонізаторів націоналізувалася. В результаті цього до рук держави перейшло одразу 800 підприємств і 1200 тис. гектор землі.

У 1964 році відбувся з’їзд партії ФНП (Фронт національного визволення, правляча партія країни), який прийняв рішення про розвиток Алжиру по соціалістичному шляху.

У 1965 році новий уряд, очолений одним з керівників ФНП Хуарі Бумедьєн, підтвердило головну мету алжирської революції — побудова соціалізму, «відповідного специфічним умовам Алжиру».

Боротьба Алжиру за незалежність | Історичний документ

В аграрних перетвореннях широко брали участь селянські маси, проявляючи ініціативу і підтримуючи заходи уряду. Ключові галузі промисловості також перейшли під контроль держави.

Одним з найважливіших соціально-економічних заходів було здійснення чотирирічного плану економічного розвитку (1970-1973 років), спрямованого на зміцнення і подальший розвиток незалежної національної економіки і перетворення країни з аграрної в аграрно-індустріальну.

Йшов процес поступового витіснення з провідних галузей промисловості, нафтової і газової — французького капіталу. До 1975 році алжирська національна нафтова компанія «Сонтарак» контролювала понад 3/4 видобутку та переробки нафти. Газова промисловість була націоналізована повністю.

Однак приватний сектор ще зберігав в економіці Алжиру значні позиції. У сільському господарстві на його частку припадало більше половини всіх сільськогосподарських площ. Залишалися великі і середні землевласники.

В цих умовах велике значення мала прийнята в 1976 році національна хартія, що передбачає подальший розвиток Алжиру шляхом соціалістичної орієнтації.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: