Без єдиного пострілу

Час летів швидко. Ось і весна 1944 року. Втім, у березні в Татарії ще сніг, поля білим-білі, а в Буковині, де Миннулла Гиззатуллин тепер бився, все потопає в зелені. Танкова армія генерала Катукова, в яку входила і 20-я гвардійська механізована бригада, стрімко просувалася з боями на Дністер, ламаючи запеклий опір ворога, долаючи шалену бруд і розлилися річки.

Розвідники першими вийшли до Дністра. За багатоводною і широкою рікою на високому березі виднівся потопає в зелені курортне містечко Заліщики.

— Які гарні будинки! — вигукнув Миннулла, і йому стало шкода, що вогонь війни скоро все це зруйнує і спалить до тла.

Але війна є війна. Єфремов наказав розшукати човна і з підручних засобів підготувати плоти. «Понтонеры відстали, чекати не будемо», — додав він коротко.

Як завжди, першими форсувати річку повинні були розвідники.

Гітлерівці не вели прицільний вогонь по березі, іноді їх снаряди рвалися і над водою. Спалахували ракети. В такі хвилини розвідники чекали швидкого вогню з боку противника. Але їх, мабуть, не помічали.

На берег стрибнули майже всі разом і безшумно розтанули і темряві. А через деякий час вже в глибині розташування німців затріщали автомати. Маленький, верткий Миннулла той повзав, то бив автоматом, то з усього розмаху кидав гранати. Одним з перших він увірвався у ворожу траншею і впритул застрелив двох гітлерівців.

Всю ніч розвідники вели бій, і всю ніч переправлялися наші війська за Дністер. На світанку розвідники першими проникли в місто Заліщики. За ними йшли стрілецькі роти, і після запеклих сутичок з гітлерівцями місто був повністю звільнений.

Незабаром з Москви була отримана звістка: за відмінні бойові дії при звільненні Заліщиків 20-й гвардійській механізованій бригаді присвоєно найменування «Залещицкая»!

Але Миннулла дізнався про це в медсанбаті. Він був поранений мінним осколком і тільки за наказом командира, і то вже після затишшя, залишив поле бою. Незабаром прийшла й інша радість: він отримав свою першу бойову нагороду — медаль «За відвагу».

Йому пощастило. З госпіталю він знову потрапив у свою частину. У взводі старих розвідників залишилося небагато: старший сержант Калашников, рядовий Рустамов, азербайджанець за національністю, і ще чоловік п’ять-шість. Всі інші нові. Не було і командира взводу лейтенанта Єфремова. Він загинув смертю хоробрих.

Новий командир взводу лейтенант Бандура був молодий і зростанням трохи вище Миннуллы. Він дивився декілька хвилин испытывающе на маленького розвідника з медаллю «За відвагу» і, підморгнувши лівим оком, посміхнувся. Миннулла теж посміхнувся. Так вони познайомилися.

16 липня 1944 року війська 1-го Українського фронту перейшли в наступ на львівському напрямку. Після запеклих боїв наші війська прорвали лінію гітлерівської оборони. У прорив було введено нові сили, в тому числі і 20-я гвардійська Залещицкая механізована бригада.

Попереду взвод лейтенанта Бандури. Командир взводу відібрав шість чоловік — Миннуллу Гиззатуллина і ще одного розвідника призначили головний дозор, інших — бокові дозори.

— Йти тихіше води, нижче трави, — попередив командир взводу, — не забудьте, що ми йдемо по тилах ворога.

Сутеніло. Йшли то лісом, то полем. Миннулла йшов першим.

Йшли всю ніч. Літні ночі скрізь короткі. Ось небосхил вже світлішає. Коли увійшли в ліс, знову трохи потемніло. Так, йти тут треба обережніше, в десять кроків нічого не видно, настільки густі зарості.

Несподівано видалася хата лісника. Вмить Миннулла жестом руки зупинив розвідників.

— Дивись, — прошепотів він товаришеві, показуючи на низький тин, — кінь.

У дворі було шість коней, брички, в яких покотом спали гітлерівці. Чоловік двадцять. В хаті, напевно, ще є офіцери. Вартовий з автоматом притулився до стовпа, дрімає.

— Беремо. Без пострілу! — сказав Гиззатуллин розвіднику,

Проникли у двір. Автомати гітлерівців стояли осторонь. Ставши на весь зріст, Миннулла попрямував до вартового і зупинився буквально в двох кроках. Підвівшись навшпиньки, він натягнув вниз каску німця і загрозливо шепнув:

— Хальт!

Без єдиного пострілу

Німець відкрив очі і, обомлев, підняв руки. Потім розбудили інших, і ті, нічого не розуміючи зі сну, теж підняли руки. Їх відвели всіх в куток сарая. Розвідник охороняв, а Миннулла швидко постукав у вікно і, відстрибнувши, опинився навпроти дверей, тримаючи автомат напоготові. З хати вискочили двоє офіцерів і, бачачи дуло автомата, підняли руки.

Так за кілька хвилин без шуму і без єдиного пострілу було захоплено двадцять два німця, шість коней з возами і зброю.

Передавши полонених слідувала за ними групі, дозор рушив уперед.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: