Радісні звістки надходили з Волги. Наші війська швидко стискали котел оточених там двадцяти двох дивізій. Дні опору гітлерівців під Сталінградом були полічені. Все більше розростався наступ проти німецько-фашистських загарбників на Кавказі.
Ще в кінці грудня сорок другого року почалася підготовка до наступальних боїв під Новоросійськом. Хоча погодні умови цього і не супроводжували — йшов рясний снігопад — наступ готувалося безперервно, щодня. Ми це бачили і відчували на кожному кроці.
Зустрівши новий 1943 рік, в перших числах січня перейшли в наступ і війська, що оборонялися під Новоросійськом. Активні бої почалися артилерійським настанням, вперше застосованим на нашій ділянці фронту. Термін «артилерійське наступ» був новим. Важко сказати, що конкретно і в деталях вкладався в це поняття в верхах. На батареях ж 796-го артполку після проведених занять з командним складом під артнаступлением розумілося ведення артилерійського вогню перед атакою, під час атаки і при бою в глибині противника.
Початок артилерійського наступу намічалося на 8 годин ранку. До цього часу батареї і дивізіони артполку були в повній готовності, з нетерпінням чекаючи команди «Вогонь!» А її все не було. Над обороною противника висів густий туман. Вести спостереження виявилося неможливим. Минуло 8.00, потім 8.15, 8.30, 8.45. Видимість майже не покращилася. Деякі почали бурчати:
— Знову не вийшло, видно, у нас наступ! — невдоволено висловився навідник Іванющенко.
— Чого каркаешь не знаючи, — відповіли йому більш терплячі.
— Як це — не знаючи: цілу годину чекаємо. Хіба це порядок? — не вгамовувався навідник.
— Випий водички і заспокой нерви — а то вони у тебе здавати стали, — відповідали йому.
Але тут телефоніст у весь голос передав команду: «Зарядити!». А коли через кілька секунд командиру батареї доповіли: «Готово!» — пішла команда: «Вогонь!».
Гримнули постріли чотирьох гармат 2-ї батареї. Тут же вони злилися з пострілами інших батарей, з гуркотом багатьох десятків гармат. Стріляємо залпами, причому сила вогню все більше і більше наростає. Видовище незвичайне. Такої сильної артилерійської підготовки ми давно вже не бачили і тому були особливо вражені тим, що чули і бачили.
Хвилин тридцять гримлять залпи гаубиць, гармат і мінометів. Все злилося в один загальний гарматний гул.
Потім на хвилину все стихає. Артилерія переносить вогонь по глибині оборони противника, а стрілецькі частини і підрозділи переходять в атаку. Ось почали наступ батальйони 1339-го стрілецького полку. І як тільки наша піхота піднялася в атаку, за нею хлестанули сильні кулеметні черги. Потрібно було подолати вогонь противника швидким кидком. Але напередодні пройшов дощ, все раскисло, просуватися було і без того важко. Вийшло так, що, не дійшовши до першої траншеї противника метрів сто, стрілецькі підрозділи залягли.
Не вийшло дружною атаки і в 1331-му стрілецькому полку. На ділянці його настання також вціліло кілька потужних опорних пунктів противника. Шлях атакуючим перегородив вогонь гітлерівців зі скатів висоти Цукрова Голова. Прикра неприємність. Наступ захлинувся. Стрілецькі роти полків лежали перед переднім краєм противника, притиснуті до землі.
Знову ведемо ураганний вогонь по противнику: спочатку по кулеметної точки, потім переносимо вогонь правіше і б’ємо по окремому знаряддя і по скупченню гітлерівців в траншеї. Піхота піднімається в атаку, доходить до переднього краю противника і знову залягає під зливою перехресного кулеметного і автоматного вогню з флангів. Зимовий день короткий. Скоро почало темніти. Наші стрільці і автоматники за наказом командирів стали відходити на вихідні позиції. Разом із санітарами вони виносили з поля бою поранених і вбитих. «Від роти залишилося три чобота», — з гіркотою говорили тоді піхотинці.
День був важким. Піхота зазнала втрат, а успіху не мала. Неприємно відчували себе й ми, артилеристи. Як-ніяк, а деякі важливі вогневі точки фашистів після артпідготовки продовжували діяти.
Ранок наступ частин 318-ї дивізії під Новоросійськом відновилося. Велося воно знову-таки в умовах негоди. Почалися 5 січня 1943 року дощі не тільки скували дії піхотних підрозділів, але і утруднювали постачання.
Чи не в період цих невдалих наступальних боїв командира 796-го артполку майора Р. В. Козлова викликали в штаб артилерії 47-ї армії і запропонували іншу посаду.