Антифашистська група 117 | Історичний документ

Як-то березневим ранком партизанські загони, дислоцировавшиеся в Налибокской пущі, облетіла новина: вночі в лісі приземлилася група німецьких антифашистів. Навперебій передавалися подробиці: один парашутист повис на дереві і його довелося знімати, інший в момент приземлення зламав ногу. І ще — серед прибулих є дівчина, до того ж дуже красива.

Підвищений інтерес до цієї події важко було пояснити. Адже досі партизанам доводилося зустрічатися з німцями лише у бою, а тут — група антифашистів.

Незабаром всі повторювали важкі для вимови імена: Герберт Генчке, Фелікс Шеффлер, Карл Ринагель, Гуго Барс. Але імена ще ні про що не говорили. Ми знали тільки, що троє з них — у минулому солдати вермахту — воювали на східному фронті. Якими долями вони опинилися серед нас?

В землянці у мене був радіоприймач. Німецькі товариші кожен день приходили слухати передачі Національного комітету «Вільна Німеччина». Ось тоді-то я і познайомився з ними, з їх керівниками — радянськими офіцерами Олексієм Козловим і Галиною Хромушиной. Від них вперше докладно дізнався про цілі і завдання Національного комітету «Вільна Німеччина», створеного в липні 1943 року з ініціативи німецьких комуністів-емігрантів на території Радянського Союзу. Представниками цього комітету і були наші німецькі товариші, іменувалися «Групою 117».

Пам’ятаю, як напружено вслухалися вони в кожне слово передач, намагаючись нічого не пропустити, як загорялися очі, коли вони слухали пристрасні виступи відомого пролетарського поета-комуніста Еріха Вайнерта, очолював комітет «Вільна Німеччина».

Німецькі товариші записували у свої блокноти почуте. Потім жваво обмінювалися думками про те, як донести до солдатів вермахту ідеї та завдання Національного комітету, як взагалі вести роз’яснювальну роботу в частинах гітлерівської армії, розташованих тут, далеко від лінії фронту. Всі сходилися на одному: треба швидше розгортати друкарню, випускати якомога більше листівок і засилати їх у гарнізони.

Під час таких зустрічей часто спалахували дискусії про майбутнє Німеччини, про шляхи її післявоєнного розвитку.

Іноді ми просто згадували пережите. Карл з гумором розповідав, при яких обставинах він вже в перший день війни потрапив у полон. Це був веселий, з веснушчатым особою і рудим кучерявим волоссям австрієць. Він літав радистом на літаку був збитий в районі Львова.

Душею наших розмов стала Галина Хромушина, старший лейтенант Червоної Армії. Вона була не тільки прекрасним перекладачем, але й умілим вихователем. Німецькі товариші дуже поважали її. У ній, миловидної тендітній дівчині з великими карими очима, відвага і мужність поєднувалися з високою культурою, освіченістю. Трималася Галина впевнено, невимушено, в ній не було і тіні скутості, яку могла викликати незвичайність обстановки. Вона роз’яснювала своїм німецьким товаришам суть марксистсько-ленінського вчення про класову боротьбу, відкривала їм очі на сувору правду життя, знайомила з російською історією і класичною літературою.

Антифашистська група 117 | Історичний документ

Підпільний обласний комітет партії і його секретар Ст. Е. Чернишов, редакція нашої газети надавали всіляке сприяння німецьким антифашистам в їх пропагандистської, видавничій роботі. Партизани побудували і обладнали для них дві землянки. Ми ділилися з німецькими друзями папером, фарбою, досвідом видання та розповсюдження літератури.

У листівках німецькі антифашисти розповідали про справжнє становище на фронтах, що було дуже важливо для ошуканих геббельсівською пропагандою солдатів, розкривали злочинний, антинаціональний характер війни, її безперспективність. Також роз’яснювали тим, хто ще вірив у маячні ідеї Гітлера, які справжні інтереси нації, закликали поривати з минулим і переходити на бік Національного комітету «Вільна Німеччина».

Випустити листівку — лише половина справи. Треба було доставити її в гарнізони, домогтися, щоб вона дійшла до солдатів. Ця задача вирішувалася спільними зусиллями партизанів, підпільників і самих членів групи. Ризикуючи життям, вони розклеювали листівки на стінах будинків, на деревах, на телеграфних стовпах в гарнізонах, закидали в будинку, де жили німці, в госпіталі, вагони поїздів. І листівки знаходили своїх адресатів.

Одного разу, переодягнувшись у німецьку форму, Фелікс Шеффлер попрямував в Барановичі. Вже вечоріло, коли він дістався до міста. Вночі на вулицях з’явились листівки за підписом «Уповноважені Національного комітету «Вільна Німеччина» — «Група 117». Поліція, жандармерія, агенти СД збилися з ніг у пошуках того, хто їх розклеїв.

«У місті знаходиться партизан, який поширює листівки. Тому, хто зловить його, німецькі власті обіцяють винагороду — 5000 марок».

Це повідомлення неодноразово передавалась по радіо німецькою та російською мовами.

Члени «Групи 117» ризикували не марно. Їхні зусилля не приносили плоди, до нас все частіше стали приходити розпропаговані ними солдати.

Усвідомлюючи всю небезпеку дій «Групи 117», гітлерівське командування прийняло контрзаходи. Партизанські розвідники повідомили, що у військових частинах, розташованих навколо пущі, перевіряють солдатські ранці, пости польової жандармерії обшукують солдатів на вокзалах. Військовослужбовців, у яких знаходять листівки, заарештовують. За розповідями наших зв’язкових з Дзержинська, польова жандармерія зупинила військовий ешелон у відкритому полі поблизу станції Нєгорєлоє і влаштувала повальний обшук. У деяких солдатів знайшли листівки. Цих солдатів і машиніста паровоза під конвоєм відправили на вантажівці в Мінськ.

З метою заманити антифашистів і розправитися з ними гітлерівські каральні органи почали засилати до нас шпигунів. Як-то в квітні партизани привели в табір перебіжчика. Назвавши себе Ервіном Гансеном, він повідомив, що є ротенфюрером військ СС, був шофером в особливій команді СД. Гансен не приховував своєї злочинної діяльності на радянській землі, але заявив, що більше не хоче вбивати й палити і тому ж перебіг до партизанів.

Запам’яталася розмова з ним. Гансен сидів у нас в землянці і розповідав про злодіяння есесівців в Білорусії. Особа важке, замкнутий, в очах холодна відчуженість. Говорив скупо, ретельно підбираючи слова. Не відчувалося в них ні каяття, ні жалю про скоєне. Галина Хромушина перекладала, а я записував розповідь, на підставі якого ми надрукували у своїй газеті статтю під заголовком «Що таке «веттермельдунг» (так есесівці умовно називали операції по знищенню слідів своїх злочинів). Гансен навіть написав від свого імені звернення до солдатів частин СС і СД, закликаючи їх порвати з злочинним минулим і перейти на бік руху «Вільна Німеччина».

— Невже ви справді вірите, що ці бандити будуть разом з антифашистами боротися проти Гітлера? — запитав я у наших колег, коли вони принесли в редакцію листівку із зверненням Гансена.

— Ні, ми, зрозуміло, не віримо їм. Але ж Гансен справляє враження людини, яка шукає вихід…

Німецькі товариші були дуже засмучені, коли через деякий час їм показали документ, що потрапив у руки партизанських розвідників. У ньому говорилося:

«Секретний службовий документ — тільки для офіцерів.

Всім поліцейським і військовим частинам, розташованим в районі Мінська! Ротенфюрер військ СС Ервін Гансен, виконує особливе доручення, знаходиться в даний час в дорозі. Кожна частина і установа зобов’язані в разі його прохання надавати йому необхідну допомогу.

Штурмбанфюрер військ СС Греймаи».

Ось, виявляється, чому Гансен наполегливо вмовляв членів «Групи 117» йти з ним в Мінськ, обіцяючи там зв’язати їх зі своїми товаришами, які нібито готові на рішучі дії.

Фашистський агент був викритий.

Соц закладки
Соц закладки
Добавить комментарий