19 річний герой Радянського союзу | Історичний документ

В ніч на Перше травня 1945 року полк Михайла Романькова був висаджений на косу Фріш-Нерунг. Довгою піщаною стрічкою йде вона в Балтійське море. Кілька тисяч фашистських головорізів окопалися тут. Пручалися наполегливо, чекали допомоги з моря.

На світанку обладнав Михайло з напарником кулеметну клітинку під двома розлогими сосонками. День обіцяв бути ясним. Сліпучим блиском грало море. Чайки з криком літали над ним. Ось одна каменем кинулася в воду, сплеск — і в пазурах рибка тріпоче.

— Бач, як ловко! — захоплено видихнув Якунькин.

Він лежить поруч з Михайлом, травинку покусує, мрійливо рокоч:

— Вдома у нас вже оранка щосили. Вранці вийдеш — жайворонок в небі заливається, землею пахне. Добре!

Слухає Михайло, а до горла клубок непроханий підступає. Невтямки наводчику Григорію, що кожне слово його їдкою сіллю лягає на душу Михайла, рани старі роз’їдає. У Григорія — дім, сім’я. Чекають не дочекаються. А в нього що?

Ще восени з госпіталю послав лист в рідне село. Жевріла надія: хоч хто-небудь пришле звісточку. Ні слова. Пошта приходить— для всіх хлопців радість, для Михайла — ніж у серце. У гасники читають трикутники друзі, своїм, домашнім діляться, а Михайло в куток заб’ється — світ не милий.

Вихід болю своїй шукав біля кулемета в бою. Зосереджено, неквапливо брав на мушку сірі постаті, до болю прикусивши безкровні губи, натискав на гашетку. Вже представили до нагороди. На гімнастерці заблищав орден Слави III ступеня.

— Кухня приїхала! — поповз слух по окопах. Брязкіт казанків, говір, Якунькин до Михайла повернувся:

— І нам, Єгорич, подзаправиться не заважає. Ти як думаєш?

— Бери казанок і валяй, а я затвор протру.

Підвівся Григорій — і тут же розпластався на землі, сильно в плече штовхнув Михайла:

— Дивись, німці!

З висотки лавиною скочуються сіро-зелені ланцюга. Біжать без єдиного пострілу.

— Стрічку! — крикнув Михайло.

З гидким свистом пролетів перший снаряд. Фонтан землі злетів перед окопом. Чийсь крик — видно, поранили. А ланцюги все ближче і ближче. Попереду офіцер біжить, тримаючи над головою махає.

— Давай! — хрипко кричить Григорій.

— Стривай! Не пори гарячки.

Пальці на рукоятках посиніли, в роті — суша.

— Давай ще, ще. Ось до цієї ялинки. Ага, добігли. А тепер отримуйте, гади!

19 річний герой Радянського союзу | Історичний документ

Полоснув свинцем Михайло з першої ланцюга, впав офіцер, поруч — ще і ще. І ось тут біда трапилася. Вдарила чергу по щиту, заволокло пором проріз прицілу. Кулемет захлинувся.

— Кожух пробило! Пластир давай! — крикнув Михайло.

А німці вже поруч: чути важкий тупіт чобіт, біжать у весь зріст. Але встиг-таки Якунькин — наклав пластир. І тоді в упор довгою чергою вдарив Михайло за набігає ланцюга.
Прокинувся Михайло в госпіталі в День Перемоги — 9 травня. На тумбочці — лист. Лейтенант Гнєзділов писав: «Фашистів ми тоді розбили. За кулемет не турбуйся — твій «максим» в надійних руках. Видужуй, друже». В кінці листка йшли поклони і привіти від однополчан.

Вже в мирні дні, 29 червня 1945 року указом Президії Верховної Ради СРСР Михайла Романькову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: