13 річний розвідник, що втратив око | Історичний документ

Подорослішав Коля Букін після того, що побачив у розвідці на окупованій території — в Харкові, Обояни, Курську.

Розстріляні заручники, колючий дріт, випалені села, осиротілі голодні діти. Ворог для Колі Букіна став конкретним поняттям.

Найбільше Колька став боятися поранення — відправлять в госпіталь, і тоді прощай фронт.

У травні сорок другого року дивізія генерала Лагутіна зробила наступ в районі Вовчанська на Харків.

Розвідники Миколи Можайко звільнили радгосп «Першотравневий» і билися за село Муром. Після бою командир роти зауважив: накульгує Колька.

Потім побачив: сів під кущ і бинтує — вище коліна рана.

— В медсанбат! — наказав Можайко.

— Не треба, не треба, — з вологим блиском на очах став благати Колька.

Як він терпів біль стільки часу, незрозуміло: рана наскрізна, від великокаліберного кулемета. Правда, кістка не була зачеплена, і Миколку залишили.13 річний розвідник, що втратив око | Історичний документ

Через півгодини німці скинули десант. Гітлерівці — по одну сторону вулиці, наші — за іншу. А на автомобіль з боєприпасами з ревом пікірує фашистський стерв’ятник.

— Куди ж ти? — замахав Колька кулаком. А потім схопив карабін і почав палити. Раптом щось боляче обпекло живіт, гострий біль пронизав палець на руці. Зняв ремінь — в пряжці дірка. Перед очима попливли кола.

Ворожий десант потіснили. Розвідники знайшли хлопця без свідомості. В сутінки Кольку відправили в госпіталь. У місті Острогозьку Воронезької області йому зробили кілька операцій. Разом з уламком видалили і очей, дістали кулю з живота. Пряжка врятувала його від неминучої смерті.

— Ти народився В сорочці, синку, — сказав хірург, передаючи на пам’ять Кольку кулю і осколок.

Але найтяжчі випробування були попереду.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: