Найбільше повстання рабів у Стародавньому Римі, що почалося в 74 році до н. е. під проводом непереможного Спартака, є не лише історичним фактом, але і яскравим символом визвольної боротьби. 
Видатну відвагу, сміливість, безстрашність, величезну фізичну силу і гострий розум великого полководця не змогли заперечити навіть вороже налаштовані до повсталим рабам і їх вождю римські історики, порівнюючи Спартака з еллінами. На жаль, біографічні дані про Спартаку дуже мізерні. Відомо, що Спартак був родом з великого і відважного племені медів, його батьківщиною була Фракія (нинішня Болгарія). Припускають, що він був з родини, що належить до місцевої аристократії, що може пояснити граммотное й упевнене керування їм величезною армією. Вважають, що він народився в місті Санданскі, який перебував у Родопських горах поблизу югославського кордону. Фракійці-чоловіки більшу частину життя проводили у міжплемінних війнах, або служили найманцями у чужих арміях.
Згідно з одними джерелами, у 18-річному віці Спартак став найманцем в римській армії. За кілька років служби він досконало вивчив сильні і слабкі сторони найсильнішої армії світу. Коли Фракія почала війну з римлянами, Спартак покинув римську армію і повернувся додому. Він двічі потрапляв у римський полон, але в перший раз йому вдалося втекти. Опинившись в полоні знову, він був проданий в школу гладіаторів, що знаходилася в Капуї.
Володіючи величезною фізичною силою, спритністю, неймовірною сміливістю і прекрасно володіючи зброєю, Спартак став учителем фехтування в школі. Більшу частину учнів складали войовничі та свободолюбні фракійці і галли, які не бажали ставати рабами. Незабаром вони організували змову, на чолі якого став Спартак. Після того, як змову було розкрито, лише сімдесят вісім гладіаторів (з більш ніж 200) на чолі зі Спартаком бігли і знайшли собі притулок на вершині Везувію. Тут вони розбили військовий табір, який почав швидко поповнюватися швидкими рабами, гладіаторами, разорившимися селянами.
До початку 73 роки до н. е. під проводом Спартака було до 10 тисяч осіб, що початок викликати сильну стурбованість римських властей. Однак, загони, які виділяє влада на боротьбу з повсталими рабами, несли одну поразку за іншим. 
Повсталі вщент розбили тритисячний загін претора Клодія, який необережно розташував свій легіон на єдиною стежкою, що веде на вершину гори. Претор Клодій вирішив взяти повстанців облогою, зголоднівши, вони повинні були здатися. Однак, спартаківці зуміли спуститися з гірського обриву з допомогою довгих сходів, сплетених з виноградної лози, і зайти в тил ворогові. Раптова атака повсталих з тилу допомогла наголову розбити римський легіон. Наляканий перемогами Спартака, Рим відправляє на війну з ним військо під проводом претора Публія Варінія.
Спочатку Спартак прагнув уникнути битви з армією, істотно перевершувала повсталих по чисельності, і з цією метою почав відступати у південь Італії, поповнюючи своє військо швидкими рабами, розореними землеробами, гладіаторами. До початку 72 року до н. е. військо Спартака налічувало близько 60 тисяч осіб. Восени 72 роки армія претора Публія Варінія була повністю розгромлена, сам претор дивом не потрапив у полон. Під час пересування на південь Італії армія Спартака розрослася до 120 тисяч чоловік і стала реальною загрозою для Риму.
Дві армії, очолювані уславленими консулами Лентулом і Геллием, були спрямовані на придушення повстання. Полководці розраховували на розкол, що намітився в армії Спартака. Велика частина повсталих рабів, в тому числі і Спартак, прагнула вирватися з Італії і повернутися на батьківщину, примкнула до повсталим італійська біднота була проти цього. Від армії Спартака відокремилася частина війська чисельністю 30 тисяч чоловік під проводом германців Крикса, яка була повністю знищена римлянами в битві біля Ґарґанській гори. У цих складних умовах Спартак проявив себе талановитим полководцем і розбив поодинці армії Лентула і Геллия. В 72 році біля Мутины Спартак здобув переконливу перемогу над військом проконсула Касія і мав можливість безперешкодно повернутися в Галлію, здійснивши перехід через Альпи. Однак, армія Спартака повернула на південь.
На війну з повстанцями наляканий римський Сенат відправляє 40-тисячну армію під проводом досвідченого і жорсткого в своїх рішеннях полководця Марка Красса. 
Переслідувана римлянами, армія Спартака відступила на Бруттийский півострів, звідки киликийские пірати повинні були переправити їх на Сицилію. Однак, злякавшись гніву могутнього Риму, пірати обдурили Спартака. Замкнені на півострові, з величезним ризиком для себе повсталі зважилися на нічний штурм римських укріплень і з великими втратами прорвалися на північ, при цьому римляни теж втратили частину своєї армії. Незабаром армія Спартака знову поповнилася рабами і італійської біднотою і налічувала до 70 тисяч осіб.
Навесні 71 року Спартак мав намір переправитися в Грецію і звідти дістатися до Фракії. Однак, на допомогу Марку Крассу була спрямована армія Гнея Помпея і війська під командуванням Лукулла. Щоб не допустити з’єднання римських військ, Спартак вирішив розбити їх поодиноче і виступив проти найсильнішого з противників — Марка Красса. Битва відбулася в 71 році до н. е. біля міста Таренто. Мужньо і хоробро бився Спартак у перших рядах своєї армії і важко поранений, продовжував битися до останнього віддиху і загинув, як великий полководець. Незважаючи на героїчний опір, армія Спартака була розбита, поранених добивали на місці, а 6 тисяч спартаківців були розп’яті влоль дороги з Риму в Капую. Але ще довгі роки в різних частинах Італії спалахували повстання рабів.
