Російський бізнесмен, колишній лідер
партії “Правое дело” (червень-вересень 2011
року). У 2007-2011 роках – президент
приватного інвестиційного фонду “Група
Онексім”, у 2010-2011 роках – генеральний
директор компанії “Полюс-Золото”.
Колишній голова правління і
генеральний директор ГМК “Норільський
нікель” (2001-2007) і один із співвласників
холдингової компанії “Інтеррос”
(1998-2008). Входить до числа найбагатших
людей планети, найбагатша людина в
Росії в 2009 році за версією журналу
“Фінанс”. Член бюро правління Російського союзу
промисловців і підприємців, президент Союзу
біатлоністів Росії.
Коротка біографія.
Михайло Дмитрович Прохоров
народився 3 травня 1965 року в
Москві. Після служби в лавах Радянської армії Прохоров вступив у
Державну фінансову академію, яку закінчив у 1989 році.
У 1989-1992 роках Прохоров працював в Міжнародному банку
економічного співробітництва (МБЕС), в якому в ті роки працював його
майбутній компаньйон Володимир Потанін.
З 1992 по 1993 роки Прохоров обіймав посаду голови правління АКБ
“Міжнародна фінансова компанія (МФК) (віце-президентом
якого в той час був Потанін). У 1993 році Прохоров отримав посаду
голови правління потанинского АКБ “ОНЕКСІМ Банк”,
отримав широку популярність завдяки участі в заставних
аукціонах 1995 року. Зазначалося, що банк разом з МФК придбав
державні пакети акцій ряду підприємств, у тому числі нафтовий
компанії ВАТ “Сибірсько-Далекосхідна нафтова компанія”
(“СИДАНКО” і РАО “Норільський нікель”. Вже тоді, за свідченням
колег, Прохоров і Потанін були рівноправними партнерами по бізнесу.
У 1998 році Прохоров був обраний членом ради директорів холдингової
компанії “Інтеррос”, створеної на основі групи “Інтеррос”,
“Норильського нікелю”
і “СИДАНКО”. У холдингу Прохоров і Потанін
спільно володіли 25 відсотків плюс одна акція, “ОНЕКСІМ Банк”
отримав 20 відсотків мінус одна акція, група “Інтеррос” – 25 відсотків
плюс одна акція, і 30 відсотків мінус одна акція отримали інвестори,
включаючи менеджерський персонал групи.
У вересні 2000 року Він був обраний членом ради директорів
“Росбанк”. У липні 2001 року він став генеральним директором і
головою правління ВАТ “Гірничо-металургійна компанія
‘Норільський нікель'”. У 2007 році “Комерсант” повідомляв, що Прохоров
володів 27,39 відсотка акцій цієї компанії.
У квітні 2006 року Прохоров був обраний головою ради
директорів найбільшого в Росії виробника золота –
ВАТ “Полюс
золото
(згодом неодноразово переобирався). За відомостями ЗМІ,
у той період йому належало 28,3 відсотка акцій підприємства.
31 січня 2007 року Потанін і
Прохоров
заявили про реструктуризацію
бізнесу групи “Інтеррос”. Спочатку планувалося, що Прохоров
повинен був вийти зі складу її акціонерів, а сама вона повинна була
залишитися у власності Потаніна, який викупить частку Прохорова. 15
березня 2007 року Прохоров покинув пост гендиректора “Норнікеля”,
залишившись акціонером і членом Ради директорів компанії. У травні 2007
року Прохоров створив приватний інвестиційний фонд “Група Онексім”,
який отримав в управління всі активи підприємця.
Однак у подальшому в ході розділу бізнесу між колишніми
партнерами виникла конфліктна ситуація: Прохоров і Потанін не
змогли домовитися про умови угоди, і доля активів
підприємців вирішилася лише в 2008 році. У лютому 2008 року
Потанін, як і було домовлено, став власником 100 відсотків акцій
компанії “Інтеррос”, після чого той став її єдиним власником.
17 квітня 2008 року холдинг “Інтеррос” Потаніна і “Група Онексім”
Прохорова офіційно повідомили про умови угоди розділу
спільної компанії підприємців – ЗАТ “КМ Інвест”. Повідомлялося,
що Прохоров залишає у себе тільки акції в СК “Згода” і “Відкритих
інвестиції”, відмовляючись від найбільших активів ЗАТ – часток у ГМК
“Норільський нікель” і ВАТ “Полюс Золото” (за даними на червень
2009 року, він контролював 26,8 відсотка акцій, з них 1,89 відсотка
належало йому безпосередньо).
У тому ж місяці вирішилася доля активів “Норнікеля”. 24 квітня 2008
було оголошено, що Об’єднана компанія “Русал”,
підконтрольна холдингу “Базовий елемент” Олега Дерипаски, завершила
операцію з купівлі у Прохорова 25 відсотків плюс одна акція ГМК
“Норільський нікель”.
У квітні 2008 року ЗМІ повідомили про готовність Прохорова вкласти до
150 мільйонів доларів на розвиток проектів ТОВ “Медіагрупа ЖV!”,
першим з яких називався проект Сноб (щомісячний журнал,
інтернет-портал і телеканал).
У вересні 2008 року група “Онексім” заявила про придбання шляхом
викупу додемісії 50 відсотків акціонерного капіталу інвестиційного
банку “Ренесанс Капітал”. При цьому повідомлялося, що операція, сума
якої склала 500 мільйонів доларів, “буде завершена після
отримання всіх необхідних дозволів регулюючих органів”. У тому
ж місяці група “Онексім” придбала 100 відсотків акцій КВІ-банку.
Протокол, що визначає процедуру розділу активів, які Прохоров і
Потанін не встигли поділити раніше, був підписаний у вересні 2008 року.
Передбачалося, що остаточне угоду бізнесмени підпишуть до
14 жовтня 2008 року. Однак ще до настання призначеного строку
Прохоров повідомив Потаніну про відмову виконати протокол “у зв’язку з
настанням форс-мажорних обставин”. Тим не менш, 13 жовтня
стало відомо про те, що “Інтеррос” продав спільну з Прохоровим
частку в “РУСИА Петролеум”. У вересні 2010 року був завершений
дворічний конфлікт між Потаніним і Прохоровим навколо їх
останнього великого спільного активу – девелоперського ВАТ “Відкриті
інвестиції” (МЕНІ).
У червні 2009 року Прохоров увійшов до складу бюро правління Російського
союзу промисловців і підприємців (РСПП).
У 2010 році
група “Онексім” Прохорова
придбала контроль над
медіахолдингом “РБК”. У грудні того ж року став бізнесмен
гендиректором ВАТ “Полюс-Золото” (тоді ж він залишив пост
голови ради директорів компанії).
У червні 2011 року Прохоров став лідером російської політичної партії
“Правое дело”. Тоді ж у зв’язку із уходом в політику він залишив посаду
генерального директора компанії “Полюс-Золото” і президента фонду
“Група Онексім” (остання посада була скасована).
У вересні 2011 року під час передвиборчого з’їзду в “Правом справі”
стався розкол, в результаті якого Прохоров разом зі своїм
прихильником, головою фонду “Місто без наркотиків” Євгеном Ройзманом
вийшли з партії, закликавши однодумців послідувати їх прикладу.
Прохоров заявив, що він, тим не менш, не збирається йти з політики
і планує створити нове політичне об’єднання, причому зазначив,
що зробить все можливе, щоб домогтися відставки першого заступника голови
адміністрації президента РФ Владислава Суркова, якого бізнесмен
назвав “ляльководом”.
Про Прохорова ЗМІ писали не лише у зв’язку з його активами та політичної
діяльністю. У січні 2007 року підприємець став учасником
великого скандалу. Повідомлялося, що він і ще 25 громадян Росії,
приїхали на модний французький курорт Куршевель, були затримані
в ході проведеної в його готелях спецоперації французької поліції.
Прохоров був запідозрений в сутенерстві, проте кілька днів потому
його, як і всіх інших затриманих по цій справі, без пред’явлення
звинувачень звільнили з-під варти. У березні 2009 року суд в ході
закритих слухань визнав незаконність затримання супутниць Прохорова,
а у вересні того ж року справу було закрито за відсутністю складу
злочини.
Прохоров – один з найбагатших людей планети. У березні 2008 року
він за станом 19,5 мільярда доларів зайняв 24 місце в рейтингу
мільярдерів, складеному журналом Forbes. У квітні того ж року
Російський Forbes поставив Прохорова 5-м номером у списку найбагатших
росіян (його стан журналом було оцінено 22,6 мільярда
доларів). У лютому 2010 року журнал “Фінанс” оцінив статки
Прохорова в 17,85 мільярдів доларів США, таким чином бізнесмен
потрапив на друге місце
Тому